Розділ «Чорний пес»

Тінь тримав її в обіймах, і його пальці торкались м’якого светра.

— Скільки ти ще тут пробудеш? У нас? — запитала Кессі.

— Ще кілька днів. Поки Олівер не оговтається.

— Шкода. А ти не можеш залишитись тут назавжди?

— Вибач?

— Тобі немає за що вибачатися, добрий чоловіче. Бачиш он той прохід?

Тінь перевів погляд на схил пагорба, та не побачив, на що вона вказувала. Схил вкривало сплетіння бур’янів, низькорослих дерев і напіврозвалених стін сухої кладки. Вона вказала на те місце в малюнку, де серед купи кущів дроку на схилі пагорба була зображена темна, схожа на арочний прохід, фігура.

— Он там, глянь.

Він глянув ще раз і одразу ж побачив.

— Що це? — запитав Тінь.

— Ворота Пекла, — відповіла Кессі з пафосом.

— Ага.

Вона заусміхалась.

— Так їх тут називають. Здається, раніше це був римський храм чи щось навіть давніше. Проте це все, що залишилось. Раджу сходити подивитися, якщо тобі таке подобається. Хоча при детальнішому огляді він трохи розчаровує: по суті, це просто маленький прохід, який заглиблюється в пагорб. Я все чекаю, коли якісь археологи прийдуть, розкопають його і складуть список знахідок, але вони все не приходять.

Тінь розглядав її малюнок.

— А що ти знаєш про великих чорних собак? — запитав він.

— Ти про того пса з Шак-лейн?

Він кивнув.

— Кажуть, що раніше баргест[59] гуляв, де заманеться. Але тепер його можна побачити лише на Шак-лейн. Лікар Скателок якось розповідав мені, що це просто перекази, які передаються з покоління в покоління. Чарівні собаки — це все, що залишилося від Дикого Полювання, яке виникло з ідеї про мисливських вовків Одіна — Фрекі і Гері. Хоча, я думаю, цей образ навіть старіший. Він існує ще з часів печер, друїдів. Образ істоти, яка скрадається у пітьмі, куди не проникає світло вогню, і чекає, щоб роздерти тебе на шматки, якщо ти відійдеш надто далеко.

— То ти його бачила?