Розділ «Чорний пес»

— Так, — погодилася Мойра. — Потрібна.

Лікар Скателок прийшов під вечір. Він був другом Олівера і Мойри. Тінь не знав, чи й досі в Британії лікаря можна викликати додому, чи той просто заскочив у гості. Лікар зайшов у спальню і вийшов через двадцять хвилин.

Він підсів до Мойри за кухонний стіл і сказав:

— Ситуація не критична. По суті, це підсвідомий крик про допомогу. Якщо чесно, практично все, що ми можемо зробити для нього в лікарні, ви можете зробити вдома, як-от обробити порізи. Раніше в нашому відділенні було з десяток медсестер. Тепер його хочуть закрити й передати муніципалітету.

Лікар Скателок мав рудувате волосся і був одного зросту з Тінню, проте виглядав більш довгов’язим. Він нагадав йому хазяїна паба, і Тінь задумався, чи не були ці двоє родичами. Лікар нашкрябав кілька рецептів, і Мойра дала їх Тіні разом з ключами до старого білого «Рендж-Ровера».

Тінь поїхав до сусіднього села, знайшов крихітну аптеку і став чекати, поки видадуть ліки. Він ніяково стояв у надміру освітленому проході і тупо дивився на виставлені креми та лосьйони для засмаги, нікому не потрібні в це холодне дощове літо.

— Ви містер Американець, — мовив жіночий голос з-за спини.

Він обернувся. Це була коротко стрижена брюнетка, вдягнена у той самий брунатно-зелений светр, в якому вона приходила до паба.

— Певно, що так, — відповів він.

— Чула, ви виручаєте Оллі, який зараз нездужає.

— Нічого собі.

— Місцеві чутки поширюються швидше за світло. Мене звуть Кессі Берглас.

— Тінь Мун.

— Гарне ім’я, — відказала вона. — Від нього у мене мурашки по шкірі.

Вона всміхнулась.

— Якщо ви тут, раджу піднятися на пагорб на окраїні села. Підете стежкою до роздоріжжя, а там звернете наліво. Звідти підніметеся на Водів пагорб. Вид звідти просто неймовірний. Та земля нікому не належить. Йдіть наліво, не звертаючи, а тоді нагору — не пропустите.

Вона усміхнулася йому. Вочевидь, просто по-дружньому.

— Хоча мене не дивує, що ви досі тут, — продовжила Кессі. — Складно залишити це місце, коли воно вчепилось в тебе пазурами.

Вона знову всміхнулася теплою усмішкою і поглянула йому прямо в очі, немовби приймаючи рішення.

— Здається, місіс Пател вже приготувала ваші ліки. Приємно було з вами побалакати, містере Американцю.