Розділ «Чорний пес»

IV

Поцілунок

Тінь допомагав Мойрі. Він ходив до сільської крамниці і купував продукти з її списку, поки вона сиділа вдома і писала за кухонним столом або крутилась в коридорі перед дверима спальні. Мойра майже не розмовляла. Він виконував доручення, катаючись на білому «Рендж-Ровері» і зазвичай бачив Олівера в коридорі, коли той човгав до туалету і назад. Чоловік з ним не розмовляв.

У домі запала суцільна тиша. Тінь уявляв, як на даху розлігся чорний пес, який відрізав усе світло, всі емоції, почуття і правду. Щось прикрутило звук у цьому домі, змістило всі кольори у чорно-білий діапазон. Він не хотів тут бути, але не міг просто взяти і покинути їх. Він сидів на ліжку і дивився у вікно на дощ, що стікав по шибці, та відчував, як безповоротно збігають секунди його життя.

Було мокро й холодно, але на третій день вийшло сонце. Тепліше від цього не стало, проте Тінь хотів витягти себе з сірого туману, тож вирішив оглянути місцевість. Він пішов пішки до сусіднього села — через поля, стежками, вздовж довгої стіни сухої кладки. Над вузеньким струмком простягався місток, ледь більший за дошку, тож Тінь перетнув воду стрибком. Він став підніматися пагорбом. Біля підніжжя росли дерева — дуб, глід, платан і бук, — але що вище, то їх ставало менше. Він слідував звивистою стежкою — часом її було видно, а часом ні, — поки не дістався природного пристанища, схожого на крихітний луг на вершині пагорба, а тоді розвернувся і побачив навколо себе долини та гірські вершини, сірі й зелені, як на ілюстраціях в дитячій книжці.

Він був там не сам. На схилі пагорба, зручно прилаштувавшись на сірому валуні, сиділа й малювала жінка з коротким темним волоссям. Позаду неї стояло дерево, яке захищало від вітру. Вона була вдягнена у зелений светр та сині джинси, і він впізнав Кессі Берглас, перш ніж побачив її обличчя.

Коли Тінь підійшов ближче, Кессі обернулась.

— Як тобі? — запитала вона, показавши йому свій альбом.

Це був гарний малюнок схилу, виконаний олівцем.

— Дуже гарно. Ти професійний художник?

— Любитель, — відповіла вона.

Тінь спілкувався з англійцями достатньо, щоб зрозуміти, що це означало одне з двох: або вона була любителем, або її роботи регулярно виставлялись в Національній галереї Лондона чи Тейт Модерні.

— Ти, мабуть, змерзла, — мовив він. — На тобі лише светр.

— Змерзла, — погодилась вона. — Але я звикла, що тут холодно, тому не переймаюсь. Як Оллі?

— Все ще нездужає, — відказав Тінь.

— Бідолаха, — сказала вона, поглядаючи то на малюнок, то на схил пагорба. — Хоча мені важко йому по-справжньому співчувати.

— Чому так? Він знудив тебе до смерті своїми цікавими фактами?

Вона засміялась, проте її сміх застряг десь у горлі.

— Тобі справді варто більше прислухатись до сільських чуток. Коли Оллі і Мойра познайомились, вони обоє зустрічались з іншими людьми.

— Я в курсі. Вони мені розповідали.