Розділ «Чорний пес»

Тінь на мить замислився.

— Отже, раніше він зустрічався з тобою?

— Не він, а вона. Ми були разом ще з коледжу.

Виникла пауза. Кессі щось затушовувала, шкрябаючи олівцем по аркушу.

— Ти спробуєш мене поцілувати? — запитала вона.

— Я… Я, цей… — промимрив Тінь, а тоді сказав чесно: — Мені це не спадало на думку.

— Ну, — мовила Кессі і повернулась, усміхаючись, — то нехай, чорт забирай, спаде. Сам подумай: я тебе сюди запросила, і ти піднявся аж на Водів пагорб тільки щоб побачитися зі мною.

Вона повернулась до малюнка і продовжила працювати над пагорбом.

— Кажуть, на цьому пагорбі робились темні справи. Темні, непристойні справи. От і я думала зробити щось непристойне. З пожильцем Мойри.

— Це що, якийсь план помсти?

— Ніякий це не план. Просто ти мені подобаєшся. І навколо не залишилося нікого, кому я була б потрібна. Принаймні як жінка.

Останнього разу Тінь цілував жінку в Шотландії. Він подумав про неї і про те, на що вона зрештою перетворилася.

— Ти ж справжня, правда? — запитав Тінь. — Ну, тобто… справжня людина. Тобто…

Кессі відклала альбом з малюнком на валун і встала.

— Поцілуй і дізнаєшся, — відказала вона.

Тінь завагався. Вона зітхнула і поцілувала його.

На пагорбі було холодно, тож губи Кессі теж виявились холодними. У неї були дуже ніжні вуста. Коли їхні язики торкнулися, Тінь відсахнувся.

— Я ж тебе навіть не знаю, — сказав він.

Кессі захилила голову і поглянула йому в очі.

— Знаєш, — мовила вона, — останнім часом я мрію лише про те, щоб хтось подивився в мій бік і побачив мене справжню. Я була втратила надію, аж тут з’явився ти, містере Американцю, зі своїм смішним ім’ям. Один погляд, і я зрозуміла — ти мене побачив. А це єдине, що має значення.