Розділ «Чорний пес»

Тінь був невпевнений, кого вона вважала сміхотою — місіс Кемберлі чи її собаку.

Події минулої ночі тепер здавалися йому менш тривожними та дивними і більш зрозумілими. Що з того, що якийсь дивний пес ішов за ними додому? Олівер просто налякався або був захоплений зненацька і знепритомнів від нарколепсії, від шоку.

— Що ж, піду приготую вам якісь харчі, поки ви не пішли, — мовила Мойра. — Варені яйця, щось таке. Вони вам знадобляться у дорозі.

Вони рушили до будинку. Мойра пішла щось прибрати, а тоді повернулася стривожена.

— Олівер зачинився у ванній, — повідомила вона.

Тінь не знав, що сказати.

— Знаєте, чого я хочу? — продовжила вона.

— Ні.

— Я хочу, щоб ви з ним поговорили. Хочу, щоб він відчинив двері. Хочу, щоб він заговорив зі мною. Я чую, що він там. Я чую його.

А тоді додала:

— Сподіваюсь, він не ріже себе знову.

Тінь пішов назад у коридор, став біля дверей ванни і гукнув Олівера.

— Ви чуєте мене? З вами все гаразд?

Тиша. Зсередини ні звуку.

Тінь поглянув на двері. Вони були зроблені з цільного дерева. Це був старий будинок, а їх тоді будували гарно, на віки. Коли Тінь ходив у ванну цього ранку, він помітив, що двері замикались на гачок. Він натиснув на дверну ручку, а тоді вгатив плечем у двері. Вони відчинилися під звук розколотого дерева.

У в’язниці він бачив, як помер чоловік, якого зарізали в безглуздій суперечці. Він згадав, як кров розтеклася навколо його тіла, яке лежало в дальньому кутку двору для прогулянок. Видовище було не з приємних, проте Тінь змусив себе подивитися і не відводити погляду. Здавалося, що відвернутися було б неповагою.

Олівер лежав голий на підлозі ванної. Його шкіра виглядала блідою, а груди і пах вкривало густе, темне волосся. В руках у нього було лезо від старезної бритви. Ним він порізав руки, груди вище сосків, внутрішню сторону стегон та член. Сліди крові були на тілі, на чорно-білому лінолеумі та на білій емалі ванної. Оліверові очі були круглі й широкі, як у птаха. Тінь зауважив, що погляд був спрямований прямо на нього, проте він сумнівався, що Олівер його бачить.

— Оллі? — почувся голос Мойри з коридору.

Тінь збагнув, що заступив прохід і завагався: він був невпевнений, чи їй слід було бачити те, що робилося на підлозі.

Тінь зняв з вішалки рожевий рушник і обгорнув ним Олівера. Це привернуло увагу низенького чоловіка. Він закліпав, так ніби бачив Олівера вперше, а тоді сказав: