Розділ «Чорний пес»

Він спитав:

— А як ви познайомились?

Більшість пар спокійно сприймали таке питання.

Олівер відповів:

— У пабі. Так вийшло, що я приїздив сюди на відпочинок.

Мойра додала:

— Я зустрічалась з іншою людиною, коли познайомилась з Олівером. У нас зав’язався короткий палкий роман, а потім ми разом втекли від своїх колишніх. Для нас обох це було чимось неймовірним.

Тінь подумав, що вони не схожі на людей, котрі здатні отак втекти. Втім, люди — диваки. Він зрозумів, що має щось сказати.

— Я був одружений. Моя дружина загинула в автокатастрофі.

— Мені дуже шкода, — мовила Мойра.

— Нічого не вдієш, — відказав Тінь.

— Коли прийдемо додому, — сказала вона, — я зроблю всім по віскі-маку. Це коктейль з віскі, імбирного вина й окропу. А ще прийму гарячу ванну, а то не зчуюсь, як схоплю смертельну застуду.

Тінь уявив, як простягає руку й хапає, мов бейсбольний м’ячик, смертельну застуду, і здригнувся.

Дощ посилився, і раптовий спалах блискавки повернув навколишньому світові життя: кожен сірий камінь у стінах з сухої кладки, кожну травинку, кожну калюжу і кожне дерево яскраво освітило, але згодом вони поринули в ще дужчу пітьму, від чого у засліплених від темряви очах Тіні з’явились залишкові образи.

— Ви це бачили? — запитав Олівер. — Оце так чортівня.

Загоготів, а тоді вдарив грім, і Тінь дочекався поки він стихне, перш ніж говорити.

— Я нічого не бачив, — мовив він.

Спалахнула ще одна, менш яскрава блискавка, й Тіні здалося, ніби він помітив, як щось попереду майнуло у далеке поле.

— Ти про оте? — спитав Тінь.

— Це віслюк, — сказала Мойра. — Просто віслюк.