Розділ «КНИГА ДРУГА»

— Звідки ви знаєте, що щось не так? — вона відправила текстове повідомлення.

— Ви використовуєте свій телефон за кілька кілометрів від дому і пізно вночі.

— Мені потрібна допомога, — написала вона. — Я хочу, щоб ти щось придумав. Я відчуваю, що ти зможеш.

— Самосвідомість, як це не парадоксально, вимагає усвідомлення інших, — відповів CH@NG3M3.

Крихітний білий прямокутник погас. Акумулятор телефону розрядився.

Патриція була у відчаї. Вона могла чути, як полісмени підходять все ближче і ближче, освітлюючи дерева. Їй доведеться рятуватися зараз, або пастка зімкнеться навколо неї назавжди.

Вона почала думати про CH@NG3M3 як про якогось безвідповідального оракула, тому що останнє його повідомлення міцно засіло в її голові. Звичайно, діти усвідомлюють себе самих, а не світ у собі, в значній мірі. Ви не можете мати власності без зовнішнього світу — тому соліпсизм схожий на неіснування. Тож якщо Патриція могла говорити з птахом і розуміти птаха, і бачити птаха, з яким вона тільки що зустрілася, то чому б і їй не бути птахом?

— Швидко, — сказала вона своєму новому другові. — Навчіть мене бути птахом.

— Добре. — Це питання схвилювало маленького птаха, і він підстрибнув, цвірінькаючи своїм темним дзьобом. — Я маю на увазі, це просто природно, чи не так? Ви відчуваєте, що вітер тримає вас на висоті, і ви слухаєте заклик друзів, і ви скануєте грунт, шукаючи черв'ячків і кладете свої крила так, щоб штовхнути себе і піднятися над землею, а також виразити сильне почуття, і спробувати знайти кілька ниток для гнізда, і...

Це не хотіло уявлятися. Що за чорт?

Але Патриція відштовхнула негативні думки і просто втратила себе, слухаючи вільного птаха про життя птаха. Вона зобразила це у своїх очах і пропустила всередину, і все стало таким, ніби це був її власний досвід. Незабаром вона розмовляла разом з птахом, з його свідомістю у найближчій гармонії, вмовляючи тіло птаха до існування. Вона могла уявити собі, що її ноги стискаються і стають трипалими, і її стегна зникають, її молоденькі груди тануть, її руки розкладаються, її шкіра огортається шаром пір'я...

— Я її знайшов! — крикнув хтось.

— От чорт... — відповів хтось інший.

— Де? Де?

— Там. Он на тому дереві. Зачекайте. Тут тільки її одяг.

— Це кентерберійська шкільна форма, все в порядку. Вона скинула одежу. Якого біса?

— Вона божевільна, запам'ятай. Так, так, будь ласка, тримайте очі відкритими, вона могла побігти у ліс...

Це було останнє, що Патриція чула. Вона піднялася за своїм новим другом. Вище і вище, з її новим тілом. Вона відчувала себе холоднішою, ніж будь-коли, але махання крилами трохи її зігрівало, а її друг показав їй, де вони могли знайти скет. Повний місяць! Магія була простою справою в таку ніч.

Під місячним сяйвом все було сірим, але під Патрицією були мільйони вогнів, а ще більше мільйонів над головою. Вона помахала їм, і послідувала за своїм другом, і незабаром вони приєдналися до пташиної зграї — скет була дивовижною! Скрізь була розкидана перлова каша і крихти піцци. Чому Патриція ніколи не розуміла, яка чудова скет?

— Тепер ви виглядаєте набагато краще, — сказала інша пташка, коли вони обидвоє клювали, наповнювали свої животи і зігрівалися. — До речі, я Скрртк.