Розділ «КНИГА ДРУГА»

— Я... — і Патриція зрозуміла, що вона не може сказати своє ім'я пташиним ротом, не маючи належних органів. — Я Птркта.

— Яке смішне ім'я, — сказав Скрртк. — Чи можу я вам зателефонувати?

— Звичайно, — сказала Птркта. Їй хотілося ще трохи політати — вона хотіла літати всю ніч, але також вона хотіла знайти гарне дерево і гніздо, поки не зійшло сонце. Вона вже забула про всі ті нісенітниці, якими Патриція була засмучена, і не бажала про них турбуватися. Вона мала усе життя попереду, включаючи необмежену скет. Усе було чудово.

Птркта злетіла в небо. Вона била крилами, поки не побачила внизу ціле місто, і могла подивитись на все-все відразу. Всі вогні, всі будинки, автомобілі та школи, все було новим і цікавим у плані відчуттів.

Вона зібралася повернутись туди, де чекав Скрртк, але побачила дивне світло, що світило вгору за милю чи дві. Воно проколювало небо і було жовтим і фіолетовим. Їй захотілося підлетіти ближче і поглянути на захоплююче видовище, яке було важко проігнорувати. Вона спустилася.

Світло на лузі виходило з пристрою в руці високого чоловіка. Деякий пташиний інстинкт сказав Птркта про те, щоб втікати, летіти звідти, тому що буде неприємно. Але інша частина змусила її наблизитися. Вона полетіла на світло.

— Нарешті. Привіт, — сказав чоловік, що тримав ліхтарик. — Патриція, чи не так? Я почав дивуватися, чи збираєтесь ви це зробити. Ну, нам краще відновити справжню форму. Я маю одяг.

І тоді Патриція опинилася голою на морозній землі, ніби кинута в крижану ванну. Чоловік кинув їй згорток з одягом і відвернувся, поки вона одягалася. Одяг підійшов ідеально: дешева пара взуття з імітації Ребук, нечіткі білі штани, футболка для класичної рок-вечірки та куртка Red Sox.

— Відмінно, — сказав чоловік. — Моя машина поруч. Поїхали.

Незнайомець одягнув мисливську кепкуі темні окуляри Леннона — він мав непристойне сиве волосся і борідку, а його шкіра була глибокою коричневою. На ньому було велике пальто, яке він носив як мантію. Світло, яке так захоплювало версію птаха Патриції, виявилося звичайним чорним ліхтариком, але, можливо, чоловік робив з ним щось магічне.

— Сідайте — сказав він, з невеликим південним акцентом, з Кароліни або Теннессі.

— Почекайте, — сказала Патриція. Їй було дивно знову говорити по-англійськи, але вона ще не встигла подумати про це. — Хто ви? І куди ви мене берете?

Чоловік зітхнув, подібно до тисячі клапанів, що відкриваються для випуску розбурханої пари. — Можливо, ми можемо поговорити в машині? Я можу забрати вас на диско — там поїмо. Я пригощаю.

— Ні, дякую, — сказала Патриція. — Я поїла скет. Я не голодна. — Вона на момент згадала, як клювала жирну перлову кашу і відчула повстання у шлунку.

— Дуже добре. — Чоловік потиснув плечима під великим пальто. — Можете назвати мене Канот. — Він вимовляв своє ім'я десь між (cannot — і — connote). — Я тут, щоб відвезти вас до чарівницької школи для людей з особливими талантами до магії. Таємна академія, укомплектована найбільш відомими живими чарівниками, де ви можете навчитися використовувати свої сили відповідально і для добра. Ми чули про вас і спостерігали, і сьогодні ви продемонстрували надзвичайну майстерність. Це честь, початок дивовижної мандрівки і так далі. Або ви можете залишитися тут і їсти скет.

— Вау! — Патриції хотілося стрибати і кричати від щастя, але вона відчувала себе надто приголомшеною. Плюс вона все ще мерзла навіть у куртці Red Sox. — Ви хочете забрати мене в спеціальну магічну школу? Прямо зараз..?

— Так.

— Це найчудовіша річ, яка буває з ким-небудь у такому положенні як у мене. Я чекала на це все своє життя. І вже відмовилася від надії. — Тут вона згадала про Лоуренса,і зупинилася, осівши на п'яти. — Тільки я не можу поїхати з вами зараз. Я ще не все зробила тут.

— Зараз або ніколи.

Патриція могла сказати, що розмова велася не так, як звичайно ведуть розмови. Високий чоловік, Канот, виглядав трохи п'яним.