Розділ «КНИГА ДРУГА»

— Це її?

— Звідки мені знати? Ймовірно.

— Ісусе. Ніби не вистачало денного шоу. Отже вона втратила черевик, коли бігла тут.

— Я думаю. Як далеко вона могла забігти, маючи лише один черевик?

— По цій скелястій землі? На морозі? Думаю недалеко.

— Гаразд. Давай розповімо іншим. У будь-якому разі ми можемо опинитися вдома до півночі.

Крихітна пташка присіла біля Патриції.

— Привіт, — чирикнула вона. — Привіт-привіт.

Патриція похитала головою, вона не могла видати жодного звуку. Але полісмени вже відійшли досить далеко.

— Привіт, — сказала вона тоді. Дякуючи всім птахам у лісі, її голос звучав як ще одне цвірінькання.

— Ой. Ти можеш говорити. Я чула про тебе.

— Справді? — Патриція відчула себе улещеною.

— Ти досить відома особа. Отже, ти вирішила почати гніздування на деревах, як кожний розумний птах?

Пташка підстрибнула ближче до Патриції, вивчаючи її. Це була блакитна сойка або щось подібне, з яскравими смугами на чорних крилах і синьою головою з білим гребенем. Вона повернула голову так, що одне похмуре око могло її обстежити.

— Ні, — сказала Патриція. — я ховаюся. Вони всі шукають мене. І хочуть мені зашкодити.

— Ой. Я була там, — сказала пташка. Вона нахилила голову, і знову подивилася на неї. — Переховування на деревах працює краще, якщо можна літати. Адже ти відьма, чи не так? Ти можеш просто проказати заклинання і полетіти.

— Я не знаю, як це зробити, — сказала Патриція. — Я вмію лише розмовляю з вами, і це найбільша магія, яка мені доступна.

— Ой. — Пташка підскочила вгору і вниз. — Ну, тоді тобі треба щось придумати. Тут дуже багато двоногих.

Тепер, коли всі знали, що Патриціяне могла втекти далеко, не було сенсу тримати телефон вимкненим. Вона перезавантажила його, ігноруючи всі повідомлення, іпошукала опцію контакту.

— Привіт, Патриціє, — відповів CH@NG3M3. — Щось не так?