Розділ «КНИГА ДРУГА»

— Ваш батько нарешті здався і розказав мені, що вони зробили. І я чула, як один із цих курсантів сказав, що "новий хлопець" у шафі. Вони зараз грають у якусь військову гру і далеко звідси, але я не знаю, як довго це триватиме. Ми виведемо вас звідси. Візьміть куртку. Це Кано. До речі, він відьмак, але його основною майстерністю, схоже, є сарказм.

Високий чоловік-Кано помахав рукою, а потім відвернувся, і заговорив у свій телефон з набридлим виразом обличчя.

Патриція віддала куртку Red Sox Лоуренсові. Він майже взяв її, але тоді уявив, яккий у нього буде вигляд, коли він бігтиме з Патрицією та її другом. А після цього... Що він зробить? Він не міг поїхати додому, його батьки просто відправлять його назад. Він не зможе піти в свою наукову школу, якщо не послухається батьків. Яка школа на Землі дозволить бомжу вивчати фізику?

— Я не можу. — Лоуренс забрав руку від куртки.- Вибач. Я просто не можу — Його голова розколювалася, а шлунок збирався бунтувати.

— Вау, вони дійсно відкололи з тобою номер. — Патриція нахилилася вперед, оглянувши його синяки у світлі з коридору. — Лоуренс, це я. Твій друг. Мене нарешті запрошують до таємної школи відьом, де я дізнаюсь все про магію, але я попросила їх почекати, щоб прийти і врятувати тебе. Тому що пан Роуз дав мені зрозуміти, що ти збирався померти. Тому давай...

Лоуренс подумав про напівспущений прапор і MRSA в ізоляторі. Вони можуть зробити це схожим на випадковість.

— Я не можу просто так втекти. — Лоуренс покрив своє обличчя однією рукою і свій сором іншою, незграбно. — Яке майбутнє чекає на мене, якщо я втечу? Ви повинні просто піти звідси. Якщо вони побачать вас тут, я буду мати ще гірші неприємності.

— Вау, — знову сказала Патриція. — Якщо так, то... Удачі, Лоуренс. Я сподіваюся, що все якось утрясеться. — Вона повернулася, щоб піти і почала закривати двері, повертаючи шафу до повної темряви.

— Почекай! Не йди. — Лоуренс знову почав тремтіти, гірше, ніж коли-небудь, тому що двері закривалися далі. — Повернися. Будь ласка. Вибач. Мені потрібна ваша допомога. Я відчуваю... Я відчуваю, що не витримаю тут. — Він ледь стояв, відчуваючи себе приреченим. Він пошукав слова, щоб пояснити своє відчуття перебування на конвеєрній стрічці, яка поволі наближається до печі. — Я відчуваю ніби знаходжуся між "вписатись в оточення" і... і "втратити все". Я відчуваю, як це працює.

— Тоді дозволь мені допомогти. Що я можу зробити?

— Не знаю. Я чесно не знаю. Я не можу просто втекти. Я не знаю що робити. Можливо, є якась магічна річ, яку ви можете зробити...

— Я ще не знаю, як щось зробити. А Кано зробив дуже чітке застереження, що опинившись тут, він не буде задіяний.

Кано знизав плечима, не дивлячись на них.

Лоуренс замахав обома руками, більше не намагаючись навіть прикривати себе. — Я навіть не можу думати чітко, — сказав він. — Я б хотів знати когось, хто міг щось зробити, наприклад, зламати комп'ютер коменданта ззовні. Або просто зробити цю цілу чортову школу закритою. Вони не дозволяють мені навіть знаходити у комп'ютерний зал.

— Почекайте, — сказала Патриція. — А як щодо CH@NG3M3? Останнім часом я отримую від нього все розумніші та розумніші фрази, він дає мені всілякі корисні поради. Я думаю, що CH@NG3M3 може щось зробити.

Лоуренс почав обмірковувати ідею. Але щось змусило його зупинитися і подивитися на Патрицію, яка все ще залишалася на світлі біля відкритих дверей і дивилася на наслідки травм голови Лоуренса. Вона оцінила його, голого і в синцях, і не показала особливого жалю. І все-таки вона давала йому очікуване захоплення широко розкритим поглядом, з яким вона зустрічала його черговий дивний винахід, коли вони зустрічалися. Ніби він міг мати останній гаджет, схований у неіснуючій кишені.

— Ви дійсно вірите, що це може спрацювати? — спитав він.

— Так, — сказала вона. — Я не думаю, я просто відчуваю. CH@NG3M3 стає розумнішим все більше і більше. Не просто коли ми розмовляємо, а сам контекст розмови...

Лоуренс намагався подумати. Останнього разу, коли він дивився на CH@NG3M3 вночі, перш ніж його батьки відвезли його сюди, він помітив щось складніше за його звичайну роботу. Комп'ютер якимось чином зменшив тисячі рядків інструкцій до півтора десятка. Спочатку він панікував, думаючи, що хтось зламав і видалив все. Але через годину сканування скаженого алгоритму він зрозумів, що CH@NG3M3 просто спростив власний код, аж до короткого ряду логічних символів, які звели роботу Лоуренса до нульового сенсу.

Що, коли Патриція була правою?