Розділ «КНИГА ДРУГА»

Патриція загорнулася у куртку Red Sox щільніше, і подивилася на свої змерзлі пальці.

— Я хочу піти з вами. Понад усе. Просто у мене є друг. Мій єдиний друг. І він у біді. Його звати Лоуренс. Він теж талановитий, але по-іншому.

— Ви не можете йому допомогти. Якщо ви хочете навчатися в Еліслі Мейз, вам слід забути про всі ваші старі спроби.

Патриція відчула, що "скет" всередині неї упав вниз. Вона дуже хотіла сказати, що Лоуренс напевне може постояти за себе... Що вона може піти до школи чарівників. Якби вони помінялися місцями, Лоуренс, напевно, покинув би її, вірно? Але він був її єдиним другом, і вона не могла відвернутися просто так і залишити його одного. Вона подивилася на машину Канота, орендований Форд Експлорер, припаркований на повороті, і знітилася.

— Я... ви повинні вірити, що я хочу піти з вами. Понад усе. Але я не можу. Я не можу покинути мого друга у біді. І якщо ваші магічні відьми-вчителі не вірять у вірність і не допомагають людям у різних неприємностях, то я думаю, що не хочу знати, чого вони навчають — в будь-якому випадку це буде неправильно.

Патриція підняла очі на сонцезахисні окуляри. Він вивчав її або, можливо, готувався відмовитися від неї.

— Слухайте, — сказала Патриція. — Просто дайте мені один день. Двадцять чотири години. Мені просто потрібно переконатися, що з Лоуренсом все в порядку, і тоді я обіцяю, що поїду з вами. Гаразд?

— Скажімо так, я даю вам двадцять чотири години, щоб ви допомогли своєму другові. — Чоловік зітхнув. — Ви згодні?

Патриція майже сказала: "Звичайно, так", але після всіх її угод з паном Роузом, це питання, здавалося, може стати ще однією пасткою. Або, можливо, тестом.

— Ні. Але я буду найкращим студентом, якого ви коли-небудь бачили, — сказала вона замість цього. — Я буду вчитися ночами. Я буду виконувати всі додаткові завдання. Після цих двадцяти чотирьох годин, я буду учнем-маніяком. Просто, будь-ласка... дозвольте мені зробити це в першу чергу.

Чоловік нахилився — його чорний силует видавав роздратування.

— Дуже добре, — сказав він нарешті. — У вас є один день. Вільний.

— Чудово. Тепер, будь-ласка, підвезете мене?

Канот кинув на Патрицію такий погляд, ніби серйозно намірився покинути її одну.

15

Чорно-світлі ангели нарешті вицвіли у центрі очей Лоуренса, але він все ще відчував їх. Він дрімав, і не тільки тому, що вони замкнули його в шафі для обладнання, абсолютно голого. Скільки разів вони підкидали його до стелі? Він не міг згадати — його голова була повна залізного брязкоту, а паніка піднімалася кожного разу, коли він намагався відсторонитися і подивитися на контури ситуації в цілому, а не на деталі. У шафі лежала несправна лампа, і він продовжував думати, що чує, як хтось повзає позаду нього в темряві. Щоразу, коли він змінював позицію, його кулі торкалися крижаної підлоги.

Сьогодні мав бути день, коли візит Лоуренса до військової школи підготовки закінчувався, і його повертали додому. Але комендант Петтерберт викликав його в свій кабінет і сказав, що в світлі деяких неприємностей у Кентерберійській академії — подружка Лоуренса здійснила сатанинський ритуал і погрожувала вчителеві — всі думали, що буде краще, якщо Лоуренс залишиться на невизначений термін у "Coldwater". А ще краще назавжди.

Хтось вчепився за дверну ручку ззовні, і Лоуренс інстинктивно згорнувся в клубок, захищаючи голову. Він ще не був готовий до нового раунду підкидань.

— Лоуренс? — Дівочий голос. Лоуренс підняв очі і побачив Патрицію у відкритих дверях разом з старим афро-американцем в шапці з дизайнерським козирком. — Нічого собі. Ти голий.

— Патриція! Як ти мене знайшла? — Коли він зіп'явся на ноги, одночасно намагаючись приховати свій сором, то відчув себе так, ніби за ним приїхала машина швидкої допомоги з мигалкою, і вдячність, що вона приїхала таким чином, перш ніж жахнутися знову. Вони не могли бачити її тут, інакше його просто покарають ще гірше.