Розділ «КНИГА ДРУГА»

— Але Триш, — покликала Роберта Патрицію, коли та вже зібралася вийти у коридор. — Якщо ти зважишся на таке, я хочу побачити. Я хочу, щоб ти це зробила.

— Добре.

Наступного дня Лоуренс з'явився у школі в гарному настрої. На перерві він розвів руки в мокрому коридорі, ніби був володарем цього місця. Він відвернувся, щоб не розмовляти з Патрицією, але посміхнувся їй, не дивлячись прямо на неї. Вона може легко прикінчити його, просто штовхнувши під один із пасажирських автобусів, які школа використовувала як транспорт. Це буде схоже на випадковість. Патриція нервувала і вивчала свої тонкі зап'ястя, намагаючись визначити, чи може бути правдою те, він буде ворогом магії? Він був вороже налаштований до неї, це було правдою. Можливо, дорослий Лоуренс буде свого роду монстром для всіх, кого вона знала, і буде їх переслідувати. Можливо це частина того, що роблять відьми — з жалем, з неохотою — знищують людей, які загрожують балансу природи?

Вона подивилася на нього в їдальні. Отруїти їжу. Вона спостерігала, як він бігає на уроці фізкультури, дрижить від холоду у спортивній формі. Вона намагалася уявити, що він починає вендету. Переслідує її друзів, якщо вона колись їх матиме. Вона не могла змусити себе повірити в це, і вона не могла зробити щось убивче, якщо вона не буде переконана. Вона могла уявити, як вона вбиває його, це було надзвичайно просто: він падає під велике колесо, але вона не могла уявити, що він на це заслуговує.

Кожного разу, коли вона намагалася поговорити з паном Роузом, він був або зайнятий, або відсутній. Нарешті вона упіймала його в коридорі біля вчительської і спробувала нагадати про Дерево. Він подивився на неї так, наче вона свідомо брехала. Одна його брова була піднята.

Вдома вона поговорила з CH@NG3M3,

— Чи буде Лоуренс ворогом магії?

CH@NG3M3 відповів:

— Як ви думаєте, Лоуренс буде ворогом магії?

— Я спитала вас.

— Чому ви спитали мене?

Вона не могла заснути цілу вічність, навіть коли Берклі ліг уздовж її грудної клітки, — але потім нарешті заснула, і їй приснилося, що вона ріже шкіру Лоуренса великим ножем. Його шкіра розходиться, відкриваючи яскравий портал до чарівної землі, повної доброзичливих чарівників, які дадуть їй власну чарівну паличку. Їй снилося, що вона заманила його до скель на річці Вадлоу, де гуляли старшокласники, наважилася і скинула його з краю обриву на гострі, слизькі скелі внизу.

Вона прокинулася, почала плакати, трястися і триматися за Берклі як за найдорожчу річ у житті.

Хтось кинув камінцем у голову Патриції перед початком занять. Не сніжок з камінцем всередині, а просто камінь. Патриція не втрималася на ногах, і впала. Лоуренс підхопив її під руку і допоміг встати на ноги. Він поглянув на неї, і, здавалося, намагався щось сказати. Але потім пішов геть, як зазвичай робив у ті дні, коли не збирався говорити з нею.

Почався перший урок, Патриція потягнулася до своєї сумки за підручником, і витягнула дещо інше: пару трусиків, з плямою, яку вона не змогла ідентифікувати, і не бажала вдаватися до подальшого аналізу. Вона була впевнена, що їх не було там, коли вона покинула будинок. Інші діти за столом, у тому числі і Мейсі Фрістоун, почали сміятися і фотографувати її.

— Що за хвилювання? — запитав пан Глюкман біля дошки.

— Хтось поклав... дещо в мою сумку. — Патриція намагалася говорити гідно, не як жертва, але й не стривожено.

— Емо сука, — викрикнув хтось з кута класу.

— Це не виправдовує порушення уроку. — Пан Глекман нахмурився, побуряковівши. — Ви відбираєте часу дітей, які тут навчаються.

— Я нічого не робила! — сказала Патриція. — Це хтось інший...