Розділ «Рік третій»

Усі гадали, що Майстер, почувши новину, розгнівається й кричатиме, лаятиметься, проклинатиме втікача. Проте нічого цього не було.

Як розповів Ганцо хлопцям за обідом, Майстер поставився до повідомлення скоріш прохолодно. Він сказав: «У Мертена глузд за розум завернув!» На запитання: «Що робити?» — промурмотів: «Нічого! Сам повернеться!»

— Але від його погляду, — провадив Ганцо далі, — я весь похолов. Стою і думаю: зараз перетворюся на крижину. Хоч би з Мертеном усе обійшлося!

— З якого дива? — вигукнув Лишко. — Хто надумав тікати з млина, той знає, що його жде! То чого так хвилюватися! Він товстошкірий — усе витерпить.

— Ти впевнений у цьому? — спитав Юро.

— Аякже! — сказав Лишко ще й грюкнув п'ястуком по столу. Щоби ніхто не сумнівався.

Плю-х-х! Йому в писок вихлюпнувся з миски суп. Густий, гарячий, щойно з плити. Лишко завищав від болю.

— Хто? Хто це зробив? — закричав він, витираючи очі, щоки.

Було ясно, що це — витівка котрогось із хлопців. Лише простакуватий Юро не побачив у цьому нічого лихого і пошкодував за розлитим супом.

— Наступного разу, — сказав він, — ти, Лишку, не лупи по столу, або хоч не так сильно!

Сталося те, чого так боявся Крабат. Надвечір, як почало сутеніти, з'явився Мертен. Мовчки, понуривши голову, він став на порозі.

Майстер не лаяв на нього, не дорікав, а сказав:

— Ну що, нагулявся?! Мабуть, не сподобалося, якщо так рано причимчикував? Чи, може, щось інше змусило повернутись?.. Не хочеш розмовляти зі мною? Давно помітив, що ти рота не розтуляєш. Ну й не розтуляй, мені байдуже! Як і те, що ти тікаєш! Можеш іще раз спробувати! Хоч сто разів! Ще ніхто звідси не втік, і тобі, Мертене, не судилося!

Мертен стояв, наче скам'янів.

— Можеш удавати, що тобі байдуже! Але ми, я і всі одинадцять, — він показав на мірошниченків і Лобоша, — краще знаємо, що з тобою діється. Геть з очей!

Мертен піднявся на горище, ліг на тапчан.

Після цієї розмови всі почувалися дуже зле. За винятком Лишка.

— Треба його відмовити тікати вдруге, — запропонував Ганцо.

— То поговори з ним! — сказав Сташко. — Мені здається, що він не послухає.

— Боюся, що він взагалі не озветься, — скрушно повідомив Крабат.