Розділ «Рік перший»

Млин у Козельбрусі

Було це між Новим роком і Святом трьох царів. Крабат, хлопець років чотирнадцяти, і ще двоє лужицьких підлітків-жебраків домовилися разом поколядувати. Їх не обходило те, що його світлість курфюрст Саксонії суворо заборонив волоцюзтво й жебрацтво на своїх землях (на щастя, судді та інші чиновники дивилися крізь пальці на цей указ).

І ось колядники — три царі зі Сходу — ходять від села до села на околиці Гоєрсверди. На шапках — солом'яні віночки-корони. Малий веселун Лобош грає царя маврів: щоранку намазується сажею. Він гордо носить попереду Віфлеємську зірку, яку Крабат прибив до жердини.

Зайшовши на подвір'я, хлопці стають у ряд (Лобош незмінно посередині) і співають: «Слава Тобі, Давидів Сину!» Щоправда, Крабат тільки губами ворушив: у нього саме ламався голос. Два інші «царі» його виручали: дерли горло, як могли.

До свят чимало селян закололи свиней і щедро обдаровували східних мандрівників ковбасою та салом. Перепадали колядникам і яблука, і чорнослив, і горіхи, рідше — медяники, вергуни й коржики.

— Рік почався непогано! — підсумував Лобош увечері третього дня. — Хай нам отак щастить цілий рік!

— Нехай! — зітхнули двоє інших «вельмож», похитавши головами.

Заночували у Петерсгайні, на горищі кузні. Тут Крабатові приснився уперше той дивовижний сон…

Одинадцять вуронів сиділи на бантині, втупившись у Крабата. З лівого краю — одне місце вільне. І раптом він виразно чує скрипучий, протяжний голос, який лине здалеку з потоком вітру: «Крабате!.. Крабате!.. Крабате!..» Крабат не відгукується — боїться. А голос наказує: «Іди до Шварцкольма, до млина, не пошкодуєш!». Вурони зриваються, крякаючи: «Послухайся Майстра… Послухайся!..»

Крабат прокинувся. «Що за чортівня наснилась!» — промурмотів він сам до себе, перевертаючись на другий бік, і заснув.

Наступного дня він з товаришами помандрував далі. Коли ж йому пригадався той сон, засміявся.

Проте вночі сон знову повторився. Той самий скрипучий голос покликав його, і ворони прокрякали: «Послухайся Майстра! Послухайся…»

Коли ж насниться сон удруге — це насторожує! Вранці Крабат спитав у господаря, який пустив їх переночувати, чи знає він село Шварцкольм.

— Шварцкольм, кажеш… — селянин замислився й за хвилину відповів: — Згадав! Одразу за гоєрсвердським лісом, як іти до Ляйпе.

Наступного разу колядники заночували в Грос-Партвітці. І знову приснилися Крабатові вурони й скрипучий, протяжний голос, що линув іздалеку…

І вирішив Крабат скоритися тому голосові.

Тільки-но почало світати, а товариші ще спали, він тихцем вислизнув із клуні. Біля воріт несподівано перестрів наймичку, що йшла до криниці по воду.

— Будь ласка, привітай моїх супутників і скажи їм, що я мусив піти, — попросив він дівчину.

Проминув село, два, три. Вітер шмагав його колючою сніговою крупою. Крабат зупинявся через кожні два кроки, протираючи очі. У гоєрсвердському лісі заблукав, кілька годин кружляючи, поки знову натрапив на дорогу, що вела до Ляйпе. Своєї мети він досяг лише надвечір.