Розділ «Рік третій»

Ганцо відчинив їм двері. Мірошниченки, цікаві, з'юрмилися в коридорі.

— Вам чогось треба?

— Порозмовляти з мірошником.

— Я — мірошник. — Майстер непомітно вийшов зі своєї кімнати й пішов назустріч селянам. — Чого вам?

Високий зняв шапку.

— Ми зі Шварцкольма. Я — староста, а ці двоє — старійшини. Передаємо тобі вітання від усіх односельців і просимо тебе, мірошнику, нас вислухати. Річ у тім… Нехай тебе це не дивує…

Майстер обірвав його владним жестом.

— Без зайвих слів! Що привело вас сюди?

— Ми хочемо попросити в тебе допомоги.

— Якої?

— Бачиш, мороз… а на полях снігу катма… — почав староста, мнучи в руках шапку. — Якщо найближчими днями не випаде сніг, озимина загине…

— А я тут до чого?

— Просимо тебе, мірошнику, зробити так, щоб пішов сніг.

— Щоб пішов сніг? Яким чином?

— Ми знаємо — ти можеш, — вів своєї староста. — Зроби так, щоби пішов сніг.

— Ми ж не задармо, — запевнив один із дідуганів. — Матимеш за те дві сотні яєць, п'ять гусок і сім курок.

— Аби тільки сніг пішов, — додав другий дідуган. — А то пропаде наш урожай, голодуватимемо.

— Ми і наші діти, — уточнив староста. — Змилуйся над нами, зроби так, щоби пішов сніг!

Майстер почухав нігтем підборіддя.

— Минуло стільки років, а ви й очей тут не показували. А тепер, коли я вам знадобився, враз з'явилися.