Розділ «Рік третій»

Юро враз щезає в тумані.

«Летіти!… Летіти на крилах!» — подумки повторює Крабат. Дивно, що це йому не спало на думку!

Перекинувшись вороном, що він робив щоп'ятниці, він розпрямляє крила й злітає в небо. Кілька змахів крильми, і він виривається з туману. Він летить до Шварцкольма!

Над селом світить сонце. Внизу, біля криниці, він бачить канторку: вона годує курей. Раптом його накриває чорна тінь. Пронизливий крик яструба, лопотіння крил, посвист… В останню мить Крабат встигає повернути круто праворуч. Яструб не влучив.

Крабат розуміє, що на карту поставлено його життя. Каменем шугає вниз, сідає серед табуна курей, ті, налякані, розбігаються хто куди. Тепер він біля канторки, у безпеці, прибирає людської подоби. Примружившись, дивиться в небо. Яструб зник.

Раптом біля криниці виростає Майстер. Гнівно простягає руку до Крабата:

— Іди за мною слідом!

— Чому? — дивується конторка.

— Він належить мені!

— Ні!

Одне лишень слово «ні», а прозвучало так, що їй увесь світ не заперечив би.

Вона обнімає Крабата за плечі, оповиває великою вовняною хусткою. Хустка м'яка, тепла, гріє, наче бурка.

— Ходімо! — каже вона. — Ходімо ж!

І вони йдуть разом, не озираючись.

Спроба втечі

Лише вранці помітили, що зник Мертен. Постіль не розстелено, покривало акуратно складено на краю тапчана, куртка й фартух — у тумбочці, під табуреткою — дерев'яні черевики. Ніхто не бачив, коли він пішов. На сніданок не з'явився.

Тоді всі кинулися шукати його, та марно.

— Накивав п'ятами! — підсумував Лишко. — Треба повідомити Майстра.

Проте Ганцо перегородив йому дорогу.

— Ти що — з місяця впав? Це — справа старшого!