Розділ «Рік третій»

— Погода, як на Великдень! — раділи мірошниченки.

Проте лагідний західний вітер завдавав хлопцям дедалі більше прикрощів. Він їх утомлював, дратував. Вони довго не могли заснути, переверталися з боку на бік. Спали неспокійно, голосно говорили уві сні, їм снилися страховиська. Лише Мертен нерухомо лежав на сіннику, він не говорив навіть уві сні.

У ці дні Крабат думав про канторку. Він вирішив порозмовляти з нею на Великдень. Часу лишилося ще чимало, і це його трохи заспокоювало. Проте думка про зустріч ні на мить не виходила йому з голови.

Три ночі поспіль йому снилося, що він ходив до канторки, але так і не дійшов до неї — щоразу щось заважало, що, — він не міг потім пригадати.

Що ж не допускало його до неї?

Початок сну він пам'ятав дуже виразно. Йому поталанило непомітно вийти з млина. До Шварцкольма вибирав не звичну дорогу, а болотяну стежку, якою Тонда колись вів його з торфовища додому. А от що було далі — Крабат не пам'ятав. І це його мучило.

Якось серед ночі, прокинувшись од завивання вітру, Крабат відразу почав пригадувати сон. Але хоч як старався, хоч як напружував пам'ять — марно. Він знову заснув, і ось нарешті побачив той сон до кінця…

Крабат вибігає з млина. Він дочекався слушної хвилини, щоб ніхто не бачив, щоб ніхто не помітив. Його тягне до Шварцкольма, до канторки. Вибирає не звичну дорогу, а болотяну стежку, якою Тонда колись вів його з торфовища додому. І раптом його ноги починають грузнути в багні. Опускається туман, уже нічого не видно. Невже він загубив стежку? Крабат навмання бреде далі.

Та з кожним кроком він дедалі глибше грузне: вже до кісточок… майже до колін… Він потрапив у трясовину. Що дужче він напружує сили, аби видістатися на тверде, то глибше його затягує.

Болото — холодне, як лід. Густа, в'язка чорна маса сягає вже за коліна, ось уже до поперека, ще мить — і вона зімкнеться над його головою. Ще є час кликати на допомогу. Але хто його тут почує? Та попри цю безглузду думку починає кричати щосили:

— Допоможіть! Рятуйте! Тону!

Туман густішає. Враз Крабатові привиділися дві постаті, зовсім близько. Здається, він упізнав їх. Це — Тонда і Міхал. Вони наближаються.

— Стійте! — кричить він до них. — Не підходьте! Тут трясовина!

Постаті зливаються в одну. І та одна далі рухається до нього, кидає йому мотузка з прив'язаною на кінці дощечкою. Крабат хапається за неї, відчуває, що його витягують із твані на тверде.

Це відбувається швидше, ніж Крабат отямлюється… Збентежений стоїть він перед своїм рятівником і хоче йому подякувати…

— Ет, дрібниці! — каже Юро.

Юро? Лише тепер Крабат помічає, що Юро його врятував.

— Якщо хочеш потрапити до Шварцкольма, краще летіти!

— Летіти? Як ти собі це уявляєш?

— Дуже просто! На крилах!