Розділ «Рік третій»

Мертен його вислухав спокійно. Потім зняв Крабатову руку зі свого плеча й мовчки взявся за роботу.

Крабат не знаходив собі ради. Як Мертенові допомогти? Як до нього підступитися? Тонда, напевно, щось порадив би, та й Міхал теж.

Добре, що хоч Лобош у нього є! Хлопчині нітрохи не легше, ніж було його попередникам-новачкам, але якби не він, Крабат, то навряд чи цар маврів попервах витерпів би.

Крабат, хоч і нечасто, але щоразу, як тільки мав нагоду, наче ненароком, опинявся біля Лобоша, коли той працював. Щоби перемовитися кількома словами і, як це робив Тонда, покласти йому на плече руку й додати нових сил. І, як Тонда, остерігав:

— Тільки не показуй, що тобі полегшало. Бережися, щоби Майстер не помітив. Та й Лишко, він йому все виказує.

— Хіба заборонено допомагати? Що тобі буде, коли хтось узнає?

— Нехай це тебе не обходить. Головне, щоб ти сам себе не виказав!

Лобош, хоч і малий, але, на диво, метикуватий. Він уміло вдавав, що йому препогано, охав, стогнав, і всі тому вірили. Повечерявши і вставши з-за столу, він ледве плентався горішніми сходами до спальні. Снідати з'являвся вкрай знеможений, здавалося, ось-ось упаде з лави.

Як бачимо, Лобош був не тільки кмітливий, а й чудовий актор. Якось Крабат зустрів його за млином — Лобош сколював кригу.

— Хочу тебе спитати, — нерішуче почав малий. — Відповіси?

— Якщо зможу!

— Ти ось допомагаєш мені, відколи я тут у млині. Допомагаєш і водночас боїшся, щоби Майстер не довідався, бо тоді тобі перепаде на горіхи. Чи не так?

— Ти про це хотів спитати?

— Ні! Про інше!

— Про що ж?

— Скажи, чим я можу віддячити тобі?

— Віддячити?

Крабат хотів уникнути відповіді, але передумав.

— Колись я розповім тобі про своїх друзів, про Тонду і про Міхала. Обох уже нема. Якщо ти мене вислухаєш, то це й буде твоя віддяка.

Наприкінці січня настала відлига. Ще вчора був скутий морозом увесь Козельбрух, а сьогодні вранці повіяв західний вітер, надто теплий для цієї пори. Пригріло сонце, і сніг розтанув за кілька днів. Лише в яругах, у ровах і в коліях де-не-де виднілися брудні його рештки. Але вони — ніщо поряд із брунатними луками, вкритими чорнющими кротовими купинами, та мерехтливою першою зеленню, що пробилася з-під пожухлої трави.