Розділ «Рік третій»

Майстер вийшов, гримнувши дверима.

Лобош ураз відчув, що ситий. Поклав ложку, понурив голову, втягнувши в плечі. А коли за мить підвів очі, то побачив, що йому навпроти Крабат киває головою, ледь помітно, але хлопець його зрозумів. Тепер він знав: у нього в млині є друг!

Не минула й Лобоша виснажлива праця в борошенниці. Після сніданку Майстер завів його до комірки.

— А чим він кращий за нас? — буркнув Лишко. — Ну, трохи ковтне борошняного пилу! Від цього ще ніхто не вмер.

Крабат не став йому перечити. Він думав про Тонду. Про Міхала. Якщо хочеш допомогти Лобошеві, не треба дратувати Лишка, навіть через дрібниці. Важливо не дати йому приводу для підозри!

Та зараз він не зможе йому допомогти. Крабат уявив собі Лобоша: зліплені повіки, забитий борошняним пилом ніс, а і кругом — біле курище. Він мете, мете, а сліду нема.

Крабат ледве дочекався обіду. Коли хлопці сходилися на обід, він майнув до борошенниці, скинув засув, відчинив двері.

— Виходь! Обід!

Лобош, скоцюрбившись, причаївся у кутку, обхопивши руками голову. Коли почув Крабатів голос, умить підхопився й з мітлою поплентався до дверей.

— Я не впорався, — майже прошепотів він, — хоча дуже старався, але потім кинув роботу й сидів. Як ти гадаєш, Майстер вижене мене?

— Ні, у нього немає причин, — заспокоїв його Крабат.

Він пробурмотів закляття, намалював у повітрі магічний знак. Борошняний пил у комірчині враз здійнявся, ніби його підхопив вітер. Біла видовжена хмарка прошуміла над Лобошевою головою, вихопилась із дверей і понеслася до лісу.

Тепер борошенниця просто блищала чистотою. Хлопець із подиву аж рота роззявив.

— А… як це ти?

Крабат не відповів, а лише сказав:

— Пообіцяй, що про це не розкажеш жодній живій душі! А зараз гайда обідати, твій суп холоне.

Увечері, тільки-но новачок Лобош ліг спати, Майстер покликав до себе мірошниченків і Вітка. Те, що рік тому, напередодні Свята трьох царів, сталося з Крабатом, тепер сталося з Вітком — його, за всіма цеховими мірошницькими приписами, перевели з учнів у мірошниченки. Ганцо і Петар ручалися за рудоголового.

Майстер лезом тесака провів по голові й раменах Вітка: «Як вимагає статут Гільдії мірошників…»

У коридорі на Вітка очікував Андруш із порожнім мішком. Його накинули на голову новоспеченого мірошниченка, щойно той вийшов від Майстра, і понесли до млинової зали для «перемелення».

— Будьте м'якосердими! — остеріг хлопців Ганцо. — Не забувайте, що він дуже худий!