Розділ «Рік третій»

— Так! Але це востаннє. Тепер я учень тут, у млині.

Хлопець сказав це з гордістю. Мірошниченки промовчали.

На сніданок Лобош прийшов у Міхалевому одязі. Він спробував змити з обличчя сажу, але вийшло не зовсім: у кутиках очей і навколо носа залишилися чорні плями.

— Пусте! — сказав йому Андруш. — У борошенниці за півдня ти станеш білим!

Хлопчина був голодний. Він наминав кашу, як добрий молотник. Крабат, Андруш, Сташко і Лобош їли з однієї миски.

— Якщо ти й працюєш, як їси, — всміхнувся Сташко, — то нам лишається байдикувати й посиденьки справляти.

Лобош запитально поглянув на нього:

— Я повинен їсти менше?

— Їж, їж! — заспокоїв його Крабат. — Набирайся сил. Вони тобі тут знадобляться. У нас голодний той, хто лінується їсти!

Лобош замість далі молотити, схилив набік голову й примруженими очима втупився в нього.

— Ти, мабуть, його старший брат.

— Чий брат?

— Ну, того, іншого Крабата! Я ж казав, що знав одного.

— Того зі Штімбруха, який потім дав драла від вас у Грос-Правітці?

— Звідки знаєш? — здивувався Лобош. І ляснув себе по лобі. — Бач, як можна дати чуха! — вигукнув він. — А я тоді гадав, що ти від мене на півтора-два роки старший…

— На всі п'ять, — уточнив Крабат.

У цей момент до наймитської ввійшов Майстер; мірошниченки, зіщулившись, принишкли.

— Хлопче! — він підійшов до новачка. — Для початку ти забагато базікаєш! Прикуси язика!

Він перевів погляд на Сташка, Крабата й Андруша:

— Хай їсть кашу, а не просторікує! Втовкмачте йому це!