Розділ «Частина третя Роздача»

— Хай чого це коштуватиме, Френсисе.

— А ти хочеш знати чого?

Вона похитала головою.

— Ні, не більше, ніж хочеш знати ти, любий,— розвернувшись, вона продовжила виконувати свої обов’язки.

Десь на фоні продовжував настирливо дзвонити телефон, передаючи вітання і запитання. Уркгартова секретарка відповідала на дзвінки у перервах між відкорковуванням пляшок і теревенями, а зараз вона підійшла до Уркгарта, і її обличчя насуплено морщилося.

— Це вас,— хутко прошепотіла вона.— Роджер О’Ніл.

— Скажіть йому, що я зайнятий і передзвоню пізніше,— розпорядився він.

— Але він дзвонив і раніше. Голос дуже стривожений. Попросив переказати вам, що це «до усрачки нагально», як він сам висловився.

Нетерпляче лайнувшись, Уркгарт відійшов від гостей до вікна, де письмовий стіл надав йому невеликий притулок від виру святкування.

— Роджере? — мовив Уркгарт м’яким голосом і обвів ясним поглядом кімнату з гостями, не бажаючи, щоб ті дізналися про його внутрішнє роздратування.— Це справді горить? У мене тут повна кімната людей.

— Вона викрила нас, Френсисе. Та срана сука — вона знає, я впевнений. Вона знає, що то був я, і викриє вас наступним, корова. Я нічого їй не сказав, та вона вийшла на слід, і лише богу відомо як, але...

— Роджере, послухайте уважно. Візьміть себе в руки,— тон Уркгарта лишився під контролем, але він відвернувся до вікна, подалі від тих, хто може прочитати по губах.

Та О’Ніл все тараторив, гнав, ніби експрес без машиніста.

Уркгарт урвав його.

— Роджере, скажіть повільно і чітко, що й до чого.

Тарахкотіння почалося знову, й Уркгарт був змушений слухати, намагаючись розібрати хаотичну суміш слів, лопотання і чмихів.

— Вона прийшла побачитися зі мною, корова з журналістського лобі. Я не знаю, Френсисе, це не я, і я нічого їй не казав. Я відкараскався від неї, гадаю, вона пішла задоволена. Та вона якось натрапила на слід. Знає все, Френсисе. Про педингтонську адресу, комп’ютер. Навіть про те довбане злите опитування. Та й той байстрюк Кендрик, певно, розпустив язика. Господи, Френсисе. Тобто, а якщо вона мені не вірить?

— Притримайте язика на хвильку,— скипів, посміхаючись, Уркгарт.— Хто, Роджере? Про кого ви говорите?

— Сторін. Меті Сторін. Вона казала...

— У неї є якісь надійні докази? Чи вона просто здогадується?