Розділ «Частина третя Роздача»

— Я не знаю! — вона гупнула кулаком по шкіряному дивану, її роздратування клекотало.

Уркгарт підвівся зі свого крісла, підійшов і сів біля неї. Взяв її за руку, повільно розтиснув кожен палець, потер долоню своїм великим пальцем.

— Ви засмучена.

— Атож, я засмучена. Я — журналістка, яка сидить на найбільшій, бляха, історії сторіччя, а її ніхто не надрукує.

— А я думаю, ви занадто засмучена, щоб думати ясно.

— До чого ви? — сказала вона ображено.

— Роджер О’Ніл,— повторив він тоном, повним презирства.— Він не здатен контролювати власні звички, не те щоб жонглювати пазлами складної змови.

— Я помітила.

— Тож?..— підохотив він, підбадьорюючи її.

— Він має діяти з кимсь іще. З кимсь серйознішим, могутнішим. Хто може отримати зиск від зміни лідера.

Уркгарт кивнув на згоду.

— Десь там має бути ще одна фігура, яка смикає О’Ніла за нитки.

Він штовхав її на небезпечну стежку, хоч і знав, що вона зрештою дістанеться її самотужки. Краще вести її за руку.

— Тож ми шукаємо таємничу людину, яка має і засоби, і мотиви. Здатну керувати О’Нілом. З доступом до делікатної політичної інформації.

Він дивився на неї зі щораз більшим захопленням. Меті не лише вродлива, але й здатна, раз почавши, пройти увесь шлях з дивовижною майстерністю. Досягши кінця стежини й побачивши краєвид, вона задихнулася.

— Когось, хто запекло боровся з прем’єр-міністром.

— Таких безліч.

— Ні! Ні! Хіба ви не бачите? Є лише одна людина, яка підпадає під увесь опис,— вона задихалася, захоплена власним відкриттям.— Лише одна. Теді Вільямс.

Уркгарт відкинувся на дивані, його щелепа відвисла.

— Боже милий. Це нечувано.