Розділ «Частина третя Роздача»

О’Ніл спинився на одну-єдину мить.

— Гадаю, нічого певного. Самі здогадки. Окрім...

— Окрім чого?

— Їй сказали, що я якось пов’язаний з відкриттям педингтонської адреси.

— Як, на бога...

— Я не знаю, Френсисе, я, бляха, не знаю. Та все добре, не варто перейматися, вона думає, ніби я зробив це для Колінґриджа.

— Роджере, я б радо...

— Послухайте, усю брудну роботу робив за вас я, брав на себе всі ризики. Вам нема чого хвилюватися, а я ж-бо просто по шию в усьому цьому. О Френсисе, мені потрібна допомога, я боюся! Для вас я зробив надто багато з того, чого не мав би й торкатися, та я не ставив питань і робив, як ви й казали. Ви маєте витягнути мене. Я більше не витримую — і не витримаю. Ви мусите захистити мене, Френсисе. Чуєте? О Боже, благаю, ви мусите мені допомогти!

— Роджере, вгамуйтеся,— тихо сказав він у слухавку, затуляючи її обіруч.— У неї абсолютно немає доказів, і вам нема чого боятися. Ми в цьому разом, розумієте? І ми пройдемо крізь це разом, увесь шлях до Даунінг-стріт.

З того боку лінії не чулося нічого, окрім неконтрольованого схлипування.

— Ви маєте зробити дві речі, Роджере. Не забувайте про лицарство. Лишилося вже всього-на-всього два дні.

Уркгарту здалося, ніби він почув уривчастий схлип вдячності.

— А тим часом, Роджере, тримайтесь якнайдалі від міс Сторін. Ви зрозуміли?

— Але ж...

— Тримайтесь якнайдалі!

— Як скажете, Френсисе.

— Я займуся нею,— прошепотів Уркгарт і обірвав зв’язок.

Він устав, плечі напружені; задивився у вікно, даючи емоціям угамуватися. Позаду нього линув гамір могутніх людей, здатних привести його на Даунінг-стріт. Попереду розкинулася віковічна річка: цей краєвид надихнув стількох великих людей! А Уркгарт щойно кинув слухавку під час розмови з чоловіком, який може зруйнувати йому все.

Розділ сорок перший

Що каже політик святому Петру, коли вони нарешті зустрічаються? Скаржиться на кількість зіпсованих виборчих бюлетенів? Твердить, що якби ж виборчі дільниці лишилися відкритими ще трошки довше, все було б інакше?