Розділ «Частина третя Роздача»

— Не варто хвилюватися. Зі мною секрет Роджера у безпеці.

Кендрик саме набрав піврота вина. І виплюнув його назад у келих. Коли він звів на неї погляд, в очах була криця.

— Ви думаєте, я настільки дурний, щоб викрити старого друга лише тому, що ви світите на мене своїми цицьками?

Старого друга? Шматочки цієї частини головоломки почали складатися докупи.

— Я знаю, що це був Роджер. Мені не потрібне ваше підтвердження. І я не веду розслідування. На його тарілці вже і так вдосталь і без цього. Це не з’явиться у пресі.

— Тоді навіщо ви тут?

— Інформація. Розуміння.

— А ви мені починали подобатися. Гадаю, вам час іти, Меті.

Кореспонденти з «Мірору» ще були під будинком і в обід, і ввечері — читали, длубались у зубах, спостерігали. Вони чекали на Ерла у своїй жахливій маленькій машині майже безперервно сорок вісім годин, спостерігаючи за кожним порухом фіранки, фотографуючи кожного, хто приходив, включаючи поштаря і молочника. І, звісно ж, його дружину. Ерл тільки трохи розслабився, коли вона пішла зранку, щоб навідати сестру. Мила сліпа жіночка, вона гадала, що журналісти чигали біля її дверей через виборчу кампанію — що, певною мірою, так і було.

Ерл не мав до кого звернутися, не мав нікого, з ким він міг би розділити свою таємницю чи спитати мудрої поради. Він був самотнім, щирим, ба навіть набожним чоловіком, який припустився однієї помилки, за яку, він знав, одного дня йому доведеться заплатити.

Вони стомилися чекати. Постукали у двері.

— Вибачте, що турбуємо вас, містер Ерл. Це знову Симондс і Пітере. Одне маленьке питання, яке попросив поставити наш редактор. Скільки ви його вже знаєте?

Йому в обличчя тицьнули ще одну фотографію Саймона, цього разу зроблену не на мітингу, а у студії фотографа, одягненого з ніг до голови у чорну шкіру, помежовану зіперами. Куртка була розстебнута до пояса, оголюючи струнке конічне тіло, а з правої руки звисав довгий батіг.

— Ідіть геть. Ідіть геть. Будь ласка, ідіть геть! — закричав Ерл настільки гучно, що сусіди підійшли до вікон, щоб подивитися.

— Якщо вам незручно, ми зайдемо якось іншим разом, сер.

Вони тихо повернулися до машини і продовжили стеження.

Розділ тридцять дев’ятий

Ті, хто хоче залізти на найвищі дерева, мають усвідомлювати наслідки: це, імовірно, відкриє їхні найвразливіші місця.

Наступного ранку кореспонденти досі були там, чекали на нього. У Ерла більше не лишилося емоційних ресурсів. Він сидів у кріслі в кабінеті, тихо плачучи, його нігті, вірніше те, що від залишилося, глибоко вп’ялися в бильце. Він так багато працював, стільки всього заслужив, та зрештою все дійшло до цього.

Він знав, що мусить покінчити з цим. Нема більше сенсу продовжувати. Він більше не вірив у себе і знав, що втратив право користуватися довірою інших. Із затуманеними очима він заліз до шухляди столу, понишпорив, поки не дістав свою особисту телефонну книжку. Він торкався цифр на телефоні так, ніби вмочував пальці у найядучішу кислоту. Протягом короткої розмови він старався контролювати свій голос. Закінчив, і можна знову заплакати.