Розділ «Частина третя Роздача»

Кендрик був рядовим членом від опозиції, і його офіс був маленькою кімнаткою у Норман-Шо-Норті, будівлі з червоної цегли, прославленої у безлічі старих чорно-білих фільмів як Новий Скотленд-Ярд, штаб міської поліції. Сили закону і порядку вже давно переїхали до сірої бетонної фортеці на Вікторія-стріт, а урядовці залюбки накинулись на вільну, хоч і пошарпану, місцину просто через дорогу від будівлі парламенту, щоб мати такий необхідний додатковий простір для кабінетів. Коли Меті увійшла, Кендрик схопився з-за столу.

— Меті, заходьте до моєї домівки й займайте мій особистий простір. Тут стільки ж шарму, як і в чернечій келії, правда ж?

— Не знаю. Я не спілкуюся з ченцями,— відказала вона.

Він допоміг їй зняти пальто, дивлячись поглядом радше оцінювальним, аніж хижим, а на ній був навмисно тісний вовняний светр, спідниця — достатньо коротка, щоб видно було коліна. Їй була потрібна Кендрикова увага, і вона її отримала.

— Чаю чи?..— поцікавився він, здіймаючи брову.

— Чи,— сказала вона.

Він дістав пляшку шардоне з маленького холодильника, який стояв у кутку, і витягнув два келихи з книжкової полиці. Поки він наливав, вона сиділа на маленькому дивані.

— За домівку,— сказала вона, з тостом підіймаючи келих.

— Це місце не має нічого спільного з домівкою, хай йому, і я не хочу, щоб воно нею стало,— прогарчав він.— Лише богу відомо, як нам в біса керувати зів’ялою імперією з комори для віників. Але я все одно вип’ю з вами за неї.

— Ви не можете так її ненавидіти. Ви витратили роки, щоб опинитися в цій коморі.

— Невдячний засранець, так? — сказав він і спокусливо вишкірився.

— І вам дуже швидко вдалося відзначитися.

— Лестощі, еге? І ноги. Вам точно щось дуже потрібно,— він поглянув на неї незмигним, багатозначним поглядом. Прийшла її черга усміхатися.

— Містере Кендрик...

— Ай, до чорта, сподіваюся, ми вже давно пройшли стадію «містера Кендрика».

— Стівене, я хочу написати статтю про те, як працює парламент і як у політиці може бути стільки сюрпризів. І, говорячи про сюрпризи, ваш був одним з найбільших.

Кендрик гигикнув.

— Я досі дивуюся з того, як моя репутація заснувалася на такому... як би це назвати?.. щасливому збігу? Кидку кубика? Сліпому здогаді?

— Ви хочете сказати: насправді ви не знали, що план по лікарнях відклали, а лише здогадувалися? — запитала вона недовірливо.

— Ви не вірите?