Розділ «Частина друга Зняття»

— ...було опитування в день виборів,— перебив він, вдоволений, що вони на одній хвилі.— Так, це така собі казочка. Моя робота залежить від того, наскільки серйозно люди сприймають такі речі, хоча, між нами, міс Сторін...

— Меті.

— Дехто сприймає опитування занадто серйозно.

— Як таке може бути, Кевіне?

— Завжди є місце для помилки. І фальшиве опитування — дуже невчасне! Такі прикрі речі досі раз у раз трапляються.

— Як одна, яку я щойно бачила,— болісно зауважила Меті, досі обережна після ранкового непорозуміння.

— Що ви маєте на увазі? — поцікавився Спенс, раптово насторожившись і відставляючи чай на блюдце.

Дивлячись на нього, Меті помітила, що дружній службовець став офіційним, його руки зімкнулися на скатертині. Рум’янець поширювався від комірця й аж до самих очей, а очі втратили своє завзяття. Спенс не був тренованим політиком і не мав уміння приховувати свої почуття. Його зніяковіння ширилося, але чому ж він так схвилювався? Раптом Меті ментально підстьобнула себе. Атож, ті кляті цифри не можуть бути правильні? Та чому б не підняти їх на вершину флагштоку й не подивитися, чи хтось не відсалютує? Зранку вона вже встигла зробити кілька сальто і в процесі виставити себе дурепою; ще один стрибок заледве ще більше зашкодить її професійній гордості.

— Я розумію, Кевіне, що останні цифри доволі невтішні. Особливо ті, що стосуються прем’єр-міністра.

— Я не знаю, про що ви говорите.

Його руки були досі зчеплені — в молитві чи щоб не тремтіли? Потім, щоб відволіктися, він спробував схопити свою чашку, але зміг лише все розхлюпати. У відчаї він спробував витерти калюжу серветкою.

Тим часом Меті ще раз потягнулася у свою сумку й дістала таємничий папірець, який згодом розгладила на скатертині. Роблячи це, вона вперше помітила ініціали К. Дж. С., надруковані знизу. Рештки похмілля випарувались.

— А це часом не ваші останні дані, Кевіне?

Спенс спробував відсунути від себе папірець, так ніби той був заражений страшною інфекцією.

— Звідки, на бога, він у вас? — він розпачливо роззирнувся, щоб подивитися, чи ніхто раптом не помітив їхньої балачки.

Меті підняла нотатку й заходилася читати вголос:

— Опитування громадської думки сорок...

— Будь ласка, міс Сторін!

Він не звик прикидатися, у нього все легко читалося з обличчя, і йому це було відомо. Він не бачив способу втекти від цієї дилеми й вирішив, що єдиний спосіб вижити — віддатися на милість своєї компаньйонки по сніданку. Притишеним голосом він промовив:

— Мені не можна з вами розмовляти. Це сувора таємниця.