Розділ «Частина друга Зняття»

— Гадаю, ми обидва на нього заслужили,— наполягав він.

Вона ще сміялася, коли вони вийшли з ресторану, тримаючись за руки.

Заява від Даунінг-стріт — чи радше брифінг, тому що її не випустили у вигляді прес-релізу, а зробили через прес-секретаря, Фреді Редферна,— була проста.

— Прем’єр-міністр не надавав своєму брату урядової інформації щодо фінансів, у жодному вигляді. Він не обговорював з ним ніяких аспектів «Ренокс Кемікалз». Брат прем’єр-міністра дуже хворий і перебуває під медичним наглядом. Його лікарі заявили, що він не у тому стані, щоб давати інтерв’ю чи відповідати на питання. Разом з тим, я можу запевнити вас, що він категорично заперечує купівлю акцій «Реноксу», наявність фальшивої адреси у Педингтоні й будь-яку свою участь у цій справі. Це все, що я можу вам сказати на цей момент. Так і можете записати.

— Та ну, Фреді,— буркнув один із запрошених кореспондентів,— ви не зможете відмазатися лише цим. Як, на бога, ви поясните статтю в «Обзервері», якщо Колінґриджі не винні?

— Ніяк. Помилка, його сплутали з іншим Чарльзом Колінґриджем, звідки мені знати? Та я знаю Генрі Колінґриджа вже багато років, так само як і ви знаєте мене, і я певен, що він неспроможний опуститися до таких ницих вчинків. Він не винен. Даю вам слово!

Він говорив із запалом професіонала, ставлячи під удар власну репутацію разом з босовою, а повага лобі до одного з їхніх колишніх колег змінила ставлення до Колінґриджа — трішки.

«МИ НЕ ВИННІ!» — наступного дня волала перша сторінка «Дейлі мейл». Оскільки нікому не вдалося накопати ніяких свіжих викривальних доказів, більшість інших газет наслідували цей приклад. Поки що.

— Френсисе, ви — єдине усміхнене обличчя, яке я зараз бачу.

— Генрі, все владнається. Обіцяю. Пси розбіжаться, тільки-но згублять слід.

Вони сиділи разом у залі засідань, на коричневій скатертині були розкидані газети.

— Дякую за вашу відданість, Френсисе. Зараз це надзвичайно багато для мене важить.

— Штормові хмари відходять.

Та прем’єр-міністр хитав головою.

— Хотів би я, щоб так було, та ми з вами знаємо, що це лише короткий перепочинок,— він зітхнув.— Я не знаю, скільки маю ще надійної підтримки серед колег.

Уркгарт не став оспорювати це зауваження.

— Я не можу дозволити собі втекти. Маю кинути їм кістку, показати, що мені нема чого приховувати. Саме час ще раз взяти на себе ініціативу.

— Що ви збираєтеся робити?

Прем’єр-міністр тихо сів на своє місце, жуючи кінчик ручки. Кинув погляд на високий олійний портрет Роберта Волпола, свого попередника, який прослужив найдовше,— портрет стояв над мармуровим коминком.

— Скільки скандалів і криз він пережив, Френсисе?