Розділ «Частина друга Зняття»

— Вибори лідера мають відбутися не пізніше Різдва: такі правила партії опісля вборів. Знаю, зазвичай це не більш ніж формальність, та цього разу це будуть справжні змагання. Мої колеги мають визначитися.

Обличчя ведучого скривилося, мов від болю. Він тримався за навушник, слухаючи крикливий матч, що тривав у апаратній. Режисер вимагав, щоб драматичне інтерв’ю продовжувалось і до дідька розклад; редактор верещав, що час закруглятися, поки той сраний дурень не змінив своєї думки і не зруйнував сенсаційну історію. Попільничка розбилась об підлогу, хтось дуже грубо вилаявся.

— Ми переходимо до короткої рекламної паузи,— оголосив ведучий.

Розділ двадцять другий

Політика. Це слово запозичене зі старогрецької. «Полі» означає «багато».

А кожен «тик» може бути дуже болючим.

Стерлінг почав стрімко падати, тільки-но відкрилися токійські фінансові ринки. Це сталося незадовго до опівночі в Лондоні. До дев’ятої ранку, разом з усіма ранковими газетами, які волали про виклик Колінґриджу, загальний фондовий індекс «Файненшл таймз» знизився на 63 пункти. До обіду він упав ще на 44 пункти. Грошовиті люди не люблять сюрпризів.

Прем’єр-міністр також був не в найкращій формі. Він не спав і майже не говорив від суботнього вечора, охоплений сильною депресією. Того ранку, замість відпустити його на Даунінг-стріт, Capa залишила його у Чекерзі й викликала лікаря. Лікар Він-Джонс, Колінґриджів вірний і досвідчений терапевт, приписав заспокійливі й відпочинок. Заспокійливі дали трохи миттєвого покращення: Колінґридж вперше добре й довго поспав від початку партійної конференції тиждень тому, та його дружина досі помічала напругу за сіпанням заплющених повік. Навіть коли він спав, його руки міцно вчепилися в постіль.

Ближче до вечора в понеділок, опісля пробудження від наркотичного сну, Колінґридж проінструктурував свій обложений прес-офіс на Даунінг-стріт, щоб той оголосив, що, звісно, Колінґридж візьме участь у виборах лідера і впевнений у перемозі; що він був дуже заклопотаний залагодженням урядових справ, щоб давати інтерв’ю, але матиме що сказати на цьому тижні. Чарлі також не давав жодних інтерв’ю. Він досі не надав виразної відповіді стосовно акцій, і офіційного «Без коментарів» було недостатньо, щоб стабілізувати сімейний човен.

У штабі партії лорд Вільямс поспіхом замовив ще одне опитування. Він хотів дізнатися, що насправді думає країна. Решта партійної машини рухалася не так швидко. З правил виборів лідера здмухнули порох і зрозуміли, що вони не особливо прямолінійні. Сам процес мав проходити під контролем голови парламентського комітету рядових членів, сера Гемфрі Ньюлендза, натомість вибір дати лишався в руках лідера партії. Замішання лише зросло, коли виявилося, що сер Гемфрі, неймовірно невчасно, на вихідні поїхав у відпустку на приватний острів у Вест-Індії, і виявилося надзвичайно важко вийти з ним на зв’язок. Це вилилося у зливу міркувань поміж писаками, ніби він навмисне ховає голову в пісок, виграючи час, поки верховні сили партійної ієрархії мобілізовані, щоб переконати «Лестерського лева», як охрестили Берстеда, відступитися. Тим не менш, до середи «Сан» знайшли сера Гемфрі на срібному відрізку пляжу десь поблизу Сент-Люсії в товаристві кількох друзів, включаючи щонайменш трьох не зовсім одягнених молодих жінок, які явно були на десь на півсторіччя молодші за нього. Оголосили, що він повернеться до Лондона, тільки-но буде рейс. Як і Чарлі Колінґридж, його дружина не давала публічних коментарів.

У такому бурхливому морі Генрі Колінґридж почав розуміти, що він дрейфує, відрізаний від порад свого мудрого і хитрого голови партії. Звісно, він не мав ніяких особливих причин не довіряти Вільямсу, та безупинне белькотання медіа про вир, який проліг між ними двома, почало перетворювати на реальність те, що доти було не більш ніж безвідповідальними плітками. Недовіра — це породження фантазій, не фактів. Гордовитий і старіючий голова партії відчував, що не зможе надати поради, поки його офіційно не попросять, тоді як Колінґридж сприймав його мовчання як ознаку невірності.

Capa пішла навідати Чарлі й повернулася пізно і дуже пригнічена.

— У нього жахливий вигляд, Генрі. Я ніколи достоту не розуміла, наскільки він псує своє здоров’я. Стільки алкоголю! Лікарі кажуть, він був близький до самогубства.

— Я звинувачую себе,— промимрив Генрі.— Я міг його спинити. Якби ж я не був настільки зайнятий... Чи казав він щось про акції?

— Він лика не в’яже; лише твердив: «П’ятдесят тисяч фунтів? Які п’ятдесят тисяч фунтів?» Він заприсягся, що не був і близько біля банку Туреччини.

— Чорт!

— Любий...— вона кусала губу, вичавлюючи з себе слова.— Чи це можливо?..

— ...що він винен? Я просто не знаю. Та який у мене вибір? Він напевно не винен, бо якби він купив ті акції, то тільки повний дурень повірив би, що це не я сказав йому це зробити. Якщо ж Чарлі винен, я піду на дно разом з ним.

Вона з тривогою схопила його за руку.

— А ти не можеш сказати, що Чарлі був хворий, не знав, що коїть, що якимось чином... отримав інформацію без твого відома?..— вона не договорила. Навіть вона сама у це не вірила.