Розділ «Частина друга Зняття»

— Восьма година. «Ганг»,— повідомила вона, даремно намагаючись виглядати суворою, виходячи повз нього з кабінету.

— Я прийду,— гукнув він їй услід.— Мабуть, я мазохіст, але я прийду.

І він прийшов. Насправді він дістався туди на п’ять хвилин раніше, щоб перехилити пива, поки вона не приїхала, спізнившись на п’ять хвилин. Він знав, що йому знадобиться трохи штучної сміливості. «Ганг», відразу за рогом від квартири Меті в Ноттінг-Гілі, був крихітним бангладеським рестораном з великою глиняною піччю і власником, який заправляв неперевершеною кухнею, коли дозволяв собі ненадовго відірватися від спроб скинути в своїй країні уряд. Коли Меті приїхала, вона замовила пиво і їла нарівні з Краєвскі, аж поки останній тикка не був зметений з тарілки. Меті відсунула тарілку, ніби розчищаючи простір.

— Гадаю я припустилася жахливої помилки, Джонні.

— Забагато часнику в наані?

— Я хочу бути журналістом. Хорошим журналістом. Глибоко в душі я вважаю, що маю задатки чудового журналіста. Але ж нічого не буде, якщо редактор гівнюк, так?

— Гадаю, у Ґрева дійсно є прикрі риси характеру.

— Я багато чого покинула, щоб виїхати в Лондон.

— Кумедно, ми, хлопці з Ессексу, називаємо це «приїхати в Лондон».

— Я вирішила. Зібралася на думці. Я більше не терпітиму гівна Ґревіла Престона. Я йду.

Він зазирнув їй глибоко у вічі, побачив сум’яття. Взяв її за руку.

— Не поспішай, Меті. Політичний світ розвалюється, тобі потрібна робота, місце біля арени, щоб бути учасником подій. Не лізь поперед батька в пекло.

— Джонні, ти мене дивуєш. Це не палке прохання до члена команди залишитись, якого я очікувала від заступника редактора.

— Я кажу не як заступник редактора, Меті,— він стиснув її руку.— В будь-якому разі, ти права. Ґрев — лайно. Єдине його виправдання — що він абсолютно не заморочується тим, що він лайно. Ніколи не розчарує тебе в цьому. Знаєш, кілька вечорів тому...

— Що ж, розповідай усе, поки я не вирвала тобі яйця.

Підійшов офіціант з черговою порцією пива. Краєвскі відповів, відірвавшись від свого кухля.

— Окей, ньюзрум незадовго до дедлайну першого випуску. Спокійна ніч, небагато свіжих новин. Ґрев ораторствує, розказує небилиці про те, як він пив з Денісом Тетчером у ніч Брайтонської бомби[35]. Ніхто йому не повірив: ДТ і мертвим би з Ґревом не поклали, не те щоб він пив з ним, а Лорейн з відділу публікацій клянеться, що саме тоді шпекала його у Гоуві. Хай там як, він уже на середині своєї небилиці, коли секретарка гукає його. Дзвінок. Тож він зникає у кабінеті, щоб відповісти. За десять хвилин він повертається до ньюзруму дуже збуджений. Наче йому хто п’яти присмалив. «Затримайте все,— кричить він.— Ми змінюємо першу шпальту». Ми всі думаємо: господи, мабуть, застрелили президента, бо Ґрев справді знервований. Тоді він просить, щоб твою статтю вивели на один з екранів, і оголошує, що ми вийдемо з нею. Але нам доведеться дещо її підсилити.

— В цьому немає жодного сенсу. Причина того, що він спершу зарізав її, була саме в тому, що стаття нібито занадто гостра! — запротестувала Меті.

— Замовкни і слухай. Далі ще краще. Тож він стоїть, зазираючи через плече одного з наших основних репортерів, що сидить біля екрана, прямо надиктовуючи йому зміни. Перекручуючи статтю, оживляючи, перетворюючи все на особисту атаку на Колінґриджа. «Нам треба змусити того байстрюка корчитися»,— каже він. А пам’ятаєш цитати старших джерел з Кабінету, на яких засновувався увесь переписаний текст? Думаю, він їх вигадав на ходу. Кожнісіньку. Не мав записів, просто диктував відразу на екран. Вигадка від початку й до кінця. Меті, повір мені, ти маєш бути на сьомому небі, що там нема твого імені.

— Але чому? Заради всього святого, навіщо вигадувати таку історію? Що змусило його змінити думку в такому поспіху? Хто змусив його змінити її? З ким він розмовляв по телефону? Хто був цим так званим джерелом з Борнмута?