Розділ «Частина друга Зняття»

— Прем’єр-міністре, в останні хвилини нашої програми я хотів би звернутися до тверджень, надрукованих в «Обзервері» щодо вашого брата, Чарльза, і його співучасті у ймовірній неправомірній тіньовій торгівлі акціями.

Колінґридж кивнув, його обличчя було серйозне, незворушне.

— Я так розумію, що на цьому тижні Даунінг-стріт оприлюднила заяву, яка заперечує, що ваша родина має будь-який стосунок до справи, й припускає, що могли просто переплутати особу. Правильно?

— Ніякого стосунку, так. Взагалі. Звідки мені знати, чи не могли його сплутати з іншим Чарльзом Колінґриджем, та не мені пояснювати цю дивну статтю «Обзерверва». Все, що я можу сказати, це що ніхто з моєї родини не мав жодного стосунку до акцій «Реноксу». Даю вам слово честі,— він вимовляв слова повільно, нахилившись уперед, дивлячись прямісінько на ведучого.

— Я так розумію, ваш брат заперечує, що коли-небудь заводив поштову адресу в тютюновій крамниці у Педингтоні.

— Повністю,— підтвердив Колінґридж.— Усім відомо, що він зараз перебуває не в найкращій формі, та...

— Вибачте, що перебиваю, прем’єр-міністре, у нас лишилося мало часу. Цього тижня один з наших репортерів надіслав сам собі конверт на адресу Чарльза Колінґриджа, ту саму в Педингтоні, яку використали для відкриття рахунку. Це був яскравий червоний конверт, щоб упевнитися, що його буде чітко видно. Тож учора він пішов забрати його. Ми це зняли. Я хотів би, щоб ви глянули на монітор. Перепрошую за погану якість, та, на жаль, нам довелося використати приховану камеру, тому що власник крамниці, здавалося, не був схильний до співпраці.

Ведучий повернув своє крісло так, щоб разом з публікою бачити зернисте, та все-таки розбірливе відео, яке показували на великому екрані позаду нього. Колінґридж метнув стурбований погляд на Capy, перш ніж обережно розвернути і своє крісло. Він дивився, як репортер наблизився до прилавка, дістав різні картки й папірці зі свого гаманця, щоб посвідчити свою особу, й пояснив продавцю, що на нього чекає лист на ім’я Чарльза Колінґриджа, який використовує цю адресу для особистої кореспонденції. Продавець, той самий товстий і неприємний чоловік, який обслужив Пенні кілька місяців тому, пояснив, що не збирається віддавати листи нікому, за винятком того, хто може надати відповідну квитанцію.

— Сюди надходить багацько важливих листів,— він шморгнув носом.— Не можу роздавати їх кому попало.

— Але ж гляньте, він он там. Червоний конверт. Я бачу його звідси.

Почухавши пузо й невизначено нахмурившись, продавець повернувся й дістав конверти з пронумерованої скриньки позаду нього. Там було три листи. Він поклав червоний конверт на прилавок перед репортером, решта два — збоку. Він саме намагався упевнитися, що ім’я на конверті для передачі Чарльзу Колінґриджу збігалося з ім’ям репортера на картках, коли камера наблизилася на інші конверти. Знадобилося кілька секунд, щоб сфокусувати її, поки літери на конвертах чітко потрапили в поле зору. Обидва були адресовані Чарльзу Колінґриджу. Один з конвертів мав печатку «Юніон-банку Туреччини». Інший було надіслано з бюро комерції та друку партії.

Ведучий ще раз повернувся до свого опонента. Християнина загнали в кут.

— Перший лист з «Юніон-банку Туреччини» ніби підтверджує, що цю адресу використовували для покупки й продажу акцій компанії «Ренокс Кемікалз». Та нас спантеличив лист зі штабу вашої партії. Тож ми подзвонили до вашого бюро комерції та друку, прикинувшись постачальниками, ніби ми маємо замовлення для Чарльза Колінґриджа, але адресу вказано нечітко.

Колінґридж знав, що має зробити. Він має спинити це зґвалтування репутації свого брата й засудити аморальні й закулісні методи, використані програмою, та в роті було сухо, як у пустелі, й поки він силувався дібрати слова, студію наповнив звук записаного телефонного дзвінка.

— ...тож чи не могли б ви підтвердити, яку адресу нам використовувати для містера Колінґриджа, щоб ми могли напряму доправити йому замовлення.

— Хвилинку, будь ласка,— промовив охочий молодий голос.— Зараз виведу на екран.

Звук клацання клавіатури.

— Ага, ось. Чарльз Колінґридж, Прейд-стріт, 216, Педингтон, Лондон W2.

— Дякую. Дуже дякую. Ви дуже допомогли.

Ведучий знову обернувся до Колінґриджа.