Розділ «Частина друга Свідчення»

Вона викотила свої лагідні очі.

— Ні, справді. Там нікого не було, окрім провідника. Усі спали.

— Але ви бачили провідника?

— Так.

— Що він робив?

— Він вийшов із одного купе.

— Що? — Мсьє Бук нахилився вперед. — З якого саме?

Здавалося, Гільдеґарда Шмідт знову перелякалася, і Пуаро докірливо глянув на свого друга.

— Певна річ, — сказав він. — Провідника часто викликають уночі. Ви можете пригадати, яке то було купе?

— Десь посередині вагона. Через двоє-троє дверей від мадам княгині.

— О! Якщо ваша ласка, розкажіть нам, де саме це було і що сталося.

— Він ледь не наскочив на мене. Це було, коли я поверталася зі свого купе з пледом для княгині.

— Отже, він вийшов із купе і ледь не зіткнувся з вами. А куди саме він прямував?

— На мене, мсьє. Він вибачився і пішов у бік вагона-ресторану. Зателенькав дзвінок, але він, здавалося, не чув.

Вона замовкла, а потім сказала:

— Я не розумію. Як це…

Пуаро підбадьорливо промовив:

— Це просто питання часу, — сказав він. — Звичайна формальність. Бідний провідник, здається, вечір у нього був важкий: спершу розбудив вас, потім відповідав на дзвінки.

— То був не той провідник, який розбудив мене, мсьє. Інший.

— A! Інший! Ви бачили його раніше?