Розділ «Частина друга Свідчення»

Мсьє Бук прошепотів йому на вухо. Пуаро кивнув і сказав жінці:

— Зараз увійдуть три провідники. Чи не були б ви такі люб’язні сказати мені, кого з них ви зустріли минулого вечора, коли поверталися з пледом до княгині?

Троє чоловіків увійшли. П’єр Мішель, кремезний світловолосий провідник вагона «Афіни-Париж», і дебелий, міцний провідник вагона Бухарест.

Гільдеґарда Шмідт подивилася на них, не замислюючись, похитала головою.

— Ні, мсьє, — сказала вона. — Минулого вечора я не бачила жодного з них.

— Але це єдині провідники в потягу. Ви, напевно, помиляєтеся.

— Я абсолютно впевнена. Вони всі високі, кремезні. А той був низенький і темноволосий. Мав невеликі вусики. Його голос, коли він сказав «Пробачте», був слабкий, неначе жіночий. Я це дійсно добре пам’ятаю, мсьє.

Розділ тринадцятий

Підсумки свідчень пасажирів

— Низький брюнет із жіночим голосом, — сказав мсьє Бук.

Трьох провідників і Гільдеґарду Шмідт відпустили.

— Але я нічого не розумію, нічого з цього усього! Ворог, про якого казав Ретчетт, все-таки він був тоді в потягу? Але де він зараз? Як він міг зникнути з поля зору? Моя голова йде обертом. Скажіть щось, мій друже, я вас благаю. Покажіть мені, як неможливе може стати можливим!

— Гарно сказано, — відповів Пуаро. — Неможливе не могло трапитись, з цього виходить, що неможливе має бути можливим, попри зовнішні ознаки.

— Тоді швидко поясніть мені, що трапилось у потягу минулої ночі.

— Я не чарівник, mon cher. Я, як і ви, чоловік, що заплутався. Ця історія просувається дуже дивно.

— Вона взагалі не просувається. Вона залишається там, де й була.

Пуаро похитав головою.

— Ні, це неправда. Ми просуваємося вперед. Нам відомі деякі речі. Ми почули свідчення пасажирів.

— І що це нам дало? Нічого.

— Я б так не сказав, мій любий друже.