Розділ «Частина друга Свідчення»

— Але це не підтверджується фактами, — сказав він. — Річ у тім, якщо обоє були б у цьому замішані, то що б ми виявили? Те, що вони забезпечили б алібі одне одному. Хіба не так? Але ні, такого не сталося. Алібі міс Дебенгем забезпечує шведка, яку вона раніше ніколи не бачила, а полковникове — Макквін, секретар покійника. Ні, таке рішення загадки надто просте.

— Ви сказали, була ще одна причина для підозр, — нагадав мсьє Бук.

Пуаро всміхнувся.

— А, це суто психологічно. Я запитую себе, чи могла міс Дебенгем спланувати цей злочин? Я переконаний, що за цією справою знаходиться холоднокровний, розумний, винахідливий мозок. Міс Дебенгем відповідає цьому опису.

Мсьє Бук похитав головою.

— Гадаю, ви помиляєтеся, друже. Не уявляю цю англійку злочинницею.

— Що ж, — сказав Пуаро, беручи останній паспорт, — останнє ім’я в нашому списку. Гільдеґарда Шмідт, покоївка.

Викликана офіціантом Гільдеґарда Шмідт увійшла у вагон-ресторан і поважно стала в очікуванні.

Пуаро жестом запросив її сісти.

Вона так і зробила, склавши руки й спокійно чекаючи його запитань. Схоже, то була дуже врівноважена людина, надзвичайно порядна, і, можливо, не надто розумна.

Методи Пуаро щодо Гільдеґарди Шмідт повністю відрізнялися від його поводження з Мері Дебенгем.

Він був сама доброта й привітність, щоб вона вільно почувалася. Потім, коли вона записала своє ім’я та адресу, повільно перейшов до запитань.

Розмова відбувалася німецькою мовою.

— Ми хочемо якнайбільше дізнатися про події минулої ночі, — сказав він. — Ми знаємо, що ви небагато можете розповісти про злочин, але, можливо, ви бачили або чули таке, що вам нічого не говорить, а для нас буде цінною інформацією. Розумієте?

Здавалося, що ні. Коли вона відповідала, на її широкому добродушному обличчі залишався недолугий вираз.

— Я нічого не знаю, мсьє.

— Ну, наприклад, вам відомо, що вчора ввечері ваша хазяйка послала за вами.

— Так, відомо.

— Пам’ятаєте, коли?

— Ні. Бачите, я вже спала, коли провідник прийшов по мене.