Розділ «Частина друга Свідчення»

Для початку ретельно перевірмо факти. Ми вперше чуємо про існування чоловіка — низького брюнета з жіночим голосом — від Гардмана. Він каже, що Ретчетт розказав йому про цю особу і найняв для того, щоб наглядати за цим чоловіком. Доказів, які підтверджують це, немає — лише слова Гардмана. Далі розгляньмо питання: чи Гардман справді той, за кого себе видає — приватний детектив із Нью-Йоркського детективного агентства?

На мою думку, у цій справі цікаве саме те, що в нас немає жодного із засобів, до яких має доступ поліція. Ми не можемо дізнатися про чесність намірів жодного з цих людей. Ми маємо покладатися виключно на висновки. Це, як на мене, робить справу ще захопливішою. Немає рутинної роботи. Це справа для розуму. Я запитую себе: «Чи можемо ми вірити тому, що Гардман розповідає про себе?» Я обмірковую і даю ствердну відповідь. Я вважаю, що ми можемо вірити тому, що він повідомив про себе.

— Ви покладаєтесь на інтуїцію, те, що американці називають передчуттям? — запитав доктор Константін.

— Зовсім ні. Я розглядаю можливі варіанти. Гардман подорожує з підробленим паспортом — це одразу робить його об’єктом для підозри. Перше, що зробить поліція, коли приїде на місце події, це затримає Гардмана і по телеграфу з’ясує, чи він той, за кого себе видає. У випадку багатьох пасажирів, довести їхню чесність буде складно; здебільшого цього не робитимуть, особливо, якщо здаватиметься, що підозр щодо них немає. Проте, з Гардманом усе просто. Або він той, за кого себе видає, або ні. Тому я кажу, що все має бути так, як він сказав.

— Ви звільняєте його від підозр?

— У жодному разі. Ви неправильно мене зрозуміли. З усього, що я знаю, будь-який американський детектив мав би свої особисті причини, щоб убити Ретчетта. Ні, я кажу, що на мою думку, ми можемо повірити словам Гардмана про себе. Тоді історія, коли він розповідає, що Ретчетт шукав і найняв його, не така вже й нереальна і можлива, проте не обов’язково правдива. Якщо ми збираємось прийняти її за правду, то повинні бачити, чи є у неї якесь підтвердження. Ми знаходимо його в доволі сумнівному місці — у свідченні Гільдеґарди Шмідт. Її опис чоловіка, якого вона бачила в уніформі провідника спального вагона, повністю збігається. Чи є надалі якесь підтвердження цих двох історій? Є. Ґудзик, знайдений місіс Габбард у її купе. А також інше підкріплююче твердження, яке ви могли не зауважити.

— Яке?

— Той факт, що полковник Арбатнот і Гектор Макквін згадують, що провідник обминув їхній вагон. Вони не надали цьому значення, але, джентльмени, П’єр Мішель заявив, що він не покидав свого місця за винятком окремих особливих випадків, у жодному з яких він не доходив аж до дальнього кінця вагона повз купе, у якому сиділи Арбатнот і Макквін.

Унаслідок цього ця історія, історія низького брюнета з жіночим голосом, одягнутого в форму провідника спального вагона, спирається на докази — прямі чи непрямі — чотирьох свідків.

— Один маленький момент, — сказав доктор Константін. — Якщо історія Гільдеґарди Шмідт правдива, як могло бути, що справжній провідник не сказав, що бачив її, коли пішов на виклик місіс Габбард?

— Я думаю, це можна пояснити. Коли він прийшов на виклик місіс Габбард, покоївка була всередині з її господинею. Коли вона нарешті поверталася до свого купе, провідник був усередині з місіс Габбард.

Мсьє Бук із нетерпінням чекав, коли вони завершать.

— Так, так, мій друже, — сказав він нетерпляче до Пуаро. — Але в той час, як я захоплююся вашою обережністю, вашим методом просуватися крок за кроком, я стверджую, що ви ще не зачепили предмет суперечки. Ми всі дійшли згоди, що цей чоловік існує. Питання в тому — куди він подівся?

Пуаро з докором похитав головою.

— Ви помиляєтесь. Ви схильні перевертати все з ніг на голову. Перш ніж запитати себе: «Куди зник цей чоловік?», я запитую себе: «Чи такий чоловік справді існує?». Тому що, розумієте, якщо він був вигадкою, брехнею, — наскільки легше змусити його зникнути! Тому я спочатку намагаюсь довести, що такий чоловік з плоті та крові насправді існує. І дійшовши до факту, що існує — ehbien — де він зараз?

Є тільки дві відповіді на це, mon cher. Або його все ще ховають у потягу в місці настільки незвично винахідливому, що ми навіть подумати не можемо, або він, як можна припустити, це дві особи. Тобто він одночасно є собою — чоловіком, якого остерігався Ретчетт — і пасажиром потягу, так добре замаскованим, що Ретчетт не впізнав його.

— А це ідея, — сказав мсьє Бук, і його обличчя ожило. Потім воно знову спохмурніло. — Але є одне заперечення…

Пуаро випередив його.

— Зріст чоловіка. Це ви хотіли сказати? За винятком камердинера Ретчетта, усі пасажири високі чоловіки — італієць, полковник Арбатнот, Гектор Макквін, граф Андрені. Гаразд, залишається камердинер, мало ймовірне припущення. Але є інший варіант. Пам’ятаєте «жіночий» голос. Це дає нам вибір із двох можливостей. Чоловік може бути під виглядом жінки, чи, як варіант, він й справді може бути жінкою. Висока жінка, одягнена в чоловічий одяг, здавалася б низькою.

— Але Ретчетт точно знав би…