Розділ «Частина друга Свідчення»

Він говорив трохи голосніше, ніж зазвичай. Було схоже, що йому трохи неспокійно через обшук попри його згоду.

Пуаро вийшов з купе.

— Нічого, — сказав він. — Навіть компрометуючого заповіту.

Макквін зітхнув.

— Ну, мені аж від серця відлягло, — пожартував він.

Вони перейшли до останнього купе. Огляд багажу кремезного італійця та камердинера на дав нічого.

Троє чоловіків стояли в кінці вагона, дивлячись один на одного.

— Що далі? — запитав мсьє Бук.

— Ми повернемося у вагон-ресторан, — сказав Пуаро. — Ми тепер знаємо все, що можемо знати. У нас є свідчення пасажирів, свідчення їхнього багажу, свідчення наших очей. Ми не можемо очікувати подальшої допомоги. Тепер час скористатися нашим мозком.

Він пошукав у кишені портсигар. Той був порожнім.

— Я приєднаюся до вас за хвилинку, — сказав він. — Мені знадобляться цигарки. Це дуже складна, дуже цікава справа. Хто був одягнутий у яскраво-червоне кімоно? Де воно зараз? Я би хотів знати. Щось тут є, якийсь фактор, що вислизнув від мене. Це складно, тому що його навмисно зробили складним. Але ми це обговоримо. Вибачте мене на хвилинку.

Він поспішно пішов уздовж коридору в своє купе. У нього був, він знав, додатковий запас цигарок у одній із валіз.

Він зняв її і відчинив замок.

Тоді сів навпочіпки, і його погляд застиг.

Зверху у валізі було охайно складене тонке яскраво-червоне шовкове кімоно з вишитими драконами.

— Отже, — пробурмотів він. — Значить так. Виклик. Дуже добре. Я його приймаю.