Розділ «Частина друга Свідчення»

— Направду, не скажу, що замислювалась над цим.

Пуаро проникливо подивився на неї.

— Гадаю, ви зневажаєте те, як я проваджу своє розслідування, — сказав він, кліпнувши. — Ви гадаєте: «Зовсім не так розслідування б провадили в Англії. Там усе було б формально, зводилося тільки до фактів, справа була б належно впорядкована». Та я, мадемуазель, маю власні маленькі примхи. Спершу я дивлюся на свідка, оцінюю його чи її характер, і тоді, відповідно, формулюю запитання. Ще хвилину тому я говорив із джентльменом, який хотів поділитися зі мною усіма його ідеями щодо будь-чого. Та я примусив його дотримуватися суті. Я змусив його відповісти тільки «так» чи «ні», це чи інше. І от прийшли ви. Я одразу помітив, що ви любите порядок і методичність. Ви обмежитеся тільки темою обговорення. Ваші відповіді будуть короткі та по суті. І тому, мадемуазель, що людська природа примхлива, я ставлю вам зовсім інші запитання. Я запитую, що ви відчуваєте, що ви подумали. Вам хіба не подобається такий метод?

— Пробачте мені такі слова, але я гадаю, що це просто марна трата часу. Чи подобалося мені обличчя містера Ретчетта, чи ні, не допоможе визначити вбивцю.

— Ви знаєте, що за людина був той Ретчетт?

Вона кивнула.

— Місіс Габбард усім про це розповідає.

— А що ви думаєте про справу Армстронґів?

— Мерзенний злочин, — твердо сказала дівчина.

Пуаро задумливо подивився на неї.

— Міс Дебенгем, як мені відомо, ви подорожуєте з Багдада?

— Так.

— До Лондона?

— Так.

— Що ви робили в Багдаді?

— Я працювала гувернанткою двох дітей.

— А після відпустки повернетеся на ту роботу?

— Я ще не впевнена.

— А чому?

— Багдад досить далеко. Я, імовірно, залишилася б у Лондоні, якби знайшла підхожу вакансію.