Розділ «Частина друга Свідчення»

Американець усміхнувся.

— Так, мсьє. Це краще для мого бізнесу.

— Ви є представником автомобілів «Ford»?

— Так, ви бачите…

Зав’язалася розмова, наприкінці якої троє чоловіків знали ледь не все про методи ведення бізнесу Фоскареллі, його подорожі, його дохід і його думку про США й більшість європейських країн. З нього не треба було витягувати інформацію. Вона просто лилася.

Його добродушне дитяче обличчя сяяло від задоволення, коли він зупинився і красномовно витер чоло хусточкою.

— Отже, ви бачите, — сказав він, — я роблю великий бізнес. Іду в ногу з часом. Я розумію, що таке продажі!

— Ви були у США протягом останніх десяти років?

— Так, мсьє. А! Я добре пам’ятаю той день, коли вперше сів на корабель і поплив у Америку, так далеко! Моя мама, моя молодша сестра…

Пуаро перервав цей потік спогадів.

— Під час перебування у США ви коли-небудь зустрічались із померлим?

— Ніколи. Але я знаю цей тип людей. О, так. — Він виразно клацнув пальцями. — Дуже солідний, дуже добре одягнений, але насправді все не так. З мого досвіду, мушу сказати, це був великий шахрай. Я даю вам слово, що це так.

— Ваша думка цілком слушна, — сухо сказав Пуаро. — Ретчетт — це насправді Кассетті, викрадач.

— А що я вам казав? Я навчився бути дуже точним у прочитанні облич. Це необхідність. Тільки в Америці вони вчать, як правильно продавати.

— Ви пам’ятаєте справу Армстронґа?

— Не зовсім пам’ятаю. Ім’я, так? Маленька дівчинка… дитина… так?

— Так, дуже трагічна історія.

Італієць здавався першою людиною, у кого ця точка зору викликала сумнів.

— Ах, ну, такі випадки, вони трапляються, — філософськи сказав він, — у великих державах, як-от Америка…

Пуаро обірвав його.