Розділ «Частина друга Свідчення»

— Ви коли-небудь зустрічалися з кимось із сім’ї Армстронґів?

— Ні, не думаю. Важко сказати. Я наведу вам кілька цифр. Тільки торік я продав…

— Мсьє, не відволікайтесь.

Італієць жестом перепросив.

— Тисяча вибачень.

— Розкажіть, будь ласка, про ваші точні переміщення вчора, починаючи з вечері.

— Із задоволенням. Я намагаюся залишитись тут якомога довше. Це кумедно. Я розмовляю з американським джентльменом, який сидить за моїм столом. Він продає стрічки для друкарських машинок. Потім я повертаюся у своє купе. Там нікого немає. Нещасний Джон Булль[56], який ділить купе зі мною, у свого господаря. Нарешті він повертається — дуже витягнуте обличчя, як зазвичай. Він багато не говорить — каже «так» і «ні». Жалюгідна раса, ці англійці — недоброзичливі. Він сидить у кутку, дуже напружений, читає книжку. Потім приходить провідник і розстеляє нам ліжка.

— Номер 4 і 5, — пробурмотів Пуаро.

— Точно — крайнє купе. Моя верхня полиця. Я залізаю туди. Курю і читаю. У маленького англійця, думаю, болить зуб. Він дістає якусь маленьку пляшечку, з дуже сильним запахом. Він лежить у ліжку й стогне. У той час я вже сплю. Щоразу, коли я прокидаюся, чую, як він стогне.

— Ви не знаєте, чи він уночі не виходив з вагона?

— Я так не думаю. Я б це почув. Світло із коридору — і я автоматично прокидаюся, думаю, що це митниця на якомусь кордоні.

— Він говорив щось про свого працедавця? Ніколи не висловлював жодного упередження проти нього?

— Кажу ж вам, не говорив. Він не був дружелюбним. Як риба.

— Що ви, кажете, курите — люльку, цигарки, сигари?

— Лише цигарки.

Пуаро простягнув йому одну, він узяв.

— Ви бували в Чикаго? — запитав мсьє Бук.

— Ах, так — прекрасне місто, але я краще знаю Нью-Йорк, Вашингтон, Детройт. Ви були в Штатах? Ні? Ви повинні туди поїхати, це…

Пуаро підсунув йому аркуш паперу.

— Будь ласка, підпишіть це і вкажіть вашу постійну адресу.