Розділ «Частина друга Свідчення»

— Тепер, мадемуазель, що ви розповісте нам про події минулої ночі?

— Боюся, що мені нічого вам розказати. Я лягла спати й заснула.

— Чи дуже вас засмутило, що в цьому потягу вчинили злочин?

Цього запитання вона не очікувала. Її сірі очі трохи розширилися.

— Я не зовсім розумію вас.

— Але запитання було зовсім просте, мадемуазель. Я повторю. Чи надто засмутило вас, що в потягу скоїли злочин?

— Насправді я не думала про це з такої точки зору. Ні, не скажу, що я засмучена.

— Злочин — для вас буденна справа, так?

— Природно, що сталася неприємна річ, — тихо сказала Мері Дебенгем.

— Ви справжня англосаксонка, мадемуазель. Vous n’éprouvez pas d’emotion[58].

Вона ледь усміхнулася.

— Боюся, що в мене не буде істерики, яка б довела мою емоційність. Зрештою, люди помирають щодня.

— Так, вони вмирають. Але вбивство — трохи рідкісніша подія.

— О, звичайно.

— Ви ж не знали небіжчика?

— Уперше я побачила його тут учора за обідом.

— І яке у вас про нього враження?

— Я не звернула на нього уваги.

— Він не здався вам лихою людиною?

Вона ледь знизала плечима.