Розділ «Частина друга Свідчення»

— У цьому потягу? Ну, не зовсім. Хіба що молодий Макквін. Я досить добре його знаю, бачив у офісі його батька в Нью-Йорку — але це не означає, що він згадає мене з маси інших детективів. Ні, містере Пуаро, вам доведеться почекати і, коли припиниться снігопад, зв’язатися з Нью-Йорком. Справді, я не розповідаю вам казок. Тож, джентльмени, до зустрічі. Містере Пуаро, радий з вами познайомитися.

Пуаро простягнув йому портсигар.

— Чи, можливо, ви надаєте перевагу люльці?

— Не я.

Він узяв одну, потім бадьоро вийшов.

Троє чоловіків подивилися один на одного.

— Ви вважаєте, він той, за кого себе видає? — запитав доктор Константін.

— Так, так. Я знаю цей тип. Крім того, цю історію дуже легко перевірити.

— Він дав нам деякі дуже цікаві свідчення, — сказав мсьє Бук.

— Так, дійсно.

— Невисокий на зріст, темноволосий, із писклявим голосом, — задумливо сказав мсьє Бук.

— Опис, під який у цьому потягу не підпадає ніхто, — сказав Пуаро.

Розділ десятий

Свідчення італійця

— А тепер, — сказав Пуаро з блиском в очах, — порадуємо серце мсьє Бука і поспілкуємося з італійцем.

Антоніо Фоскареллі швидким котячим кроком прийшов у вагон-ресторан. Його обличчя сяяло. Це було типове італійське обличчя, сонячне і смагляве.

Французькою він говорив добре та плавно, з невеликим акцентом.

— Ваше ім’я — Антоніо Фоскареллі?

— Так, мсьє.

— Ви, я бачу, натуралізований американець?