Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

У голосі Беверлі не чулося й натяку на злість (що можна було від неї очікувати), самий лише щирий подив.

— Присягаюся, я не махлювала.

І вона показала їм долоню. Усі побачили легкий слід від сажі, який лишив на шкірі обпалений сірник.

— Білле, мамою клянуся!

Білл подивився на неї, а потім кивнув. Як з команди, усі передали свої сірники Біллові. Усі сім — із неушкодженими синіми головками. Стен та Едді почали повзати по землі в пошуках обгорілого сірника, але так нічого й не знайшли.

— Я не махлювала, — повторила Бев, ніби говорила сама до себе.

— То що ж нам робити? — спитав Річі.

— С-с-спускаймося в-в-всі разом, — відповів Білл. — Бо м-ми так м-м-мусимо зробити.

— А якщо ми всі знепритомніємо? — застеріг Едді.

Білл знову глянув на Беверлі.

— Я-якщо Б-бев к-каже п-п-правду, а т-так і є, т-то все б-буде д-д-добре.

— Звідки ти знаєш? — запитав Стен.

— П-п-п-просто з-з-знаю.

Десь знову заспівала пташка.

4

Першими спустилися Бен і Річі, а решта почали передавати їм каміння. Річі подавав їх Бенові, а той викладав із нього маленьке коло в землі посередині хатки-клубу.

— Гаразд, — зрештою сказав він, — вистачить.

Друзі, усі до одного, спустилися вниз, тримаючи в руках оберемки зеленого гілля, яке вони нарубали сокиркою Бена. Білл зайшов останнім, закрив дверцята та прочинив вузеньке віконце на завісах.

— О-о-ось, — сказав він, — о-ось наша к-к-курильня. У к-кого є п-папір?

— Якщо хочеш, можеш узяти це, — сказав Майк та вийняв з кишені штанів затасканий комікс «Арчі». — Я вже прочитав.