Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

— 3-з-знаєте, — вимовив він, — а з-з-звучить н-н-непогано.

Беверлі зітхнула, а Стен неспокійно завовтузився на місці…

та й усе.

— С-с-справді н-н-непогано, — повторив Білл, дивлячись на свої руки.

Може, в усьому був винен стрибаючий промінь ліхтаря, чи його власна уява, але Річі здалося, що Білл трохи зблід і дуже злякався, хоча й посміхався.

— М-може, нам у-удасться використати в-в-видіння, щоб в-в-вирішити нашу п-п-проблему.

«Якщо в когось і будуть видіння, — подумав Річі, — так це в Білла». Але він помилявся.

— Ну, — подав голос Бен, — ритуал, мабуть, діє лише на індіанців, але круто було б спробувати.

— Ага, ми, мабуть, усі повідрубуємося від диму та задихнемося насмерть, — похмуро зауважив Стен. — Ото буде круто, правда?

— Ти не хочеш, Стене? — запитав Едді.

— Та ні, типу, хочу, — зітхнув Стен. — Ви мене з розуму зведете, розумієте? То коли?

Стен поглянув на Білла.

— Н-ну, к-к-кращого часу, н-н-ніж зараз, г-г-годі чекати, т-так?

Невдахи вражено, замислено мовчали. Зрештою, Річі став на ноги, простягнув руки та, без зайвих зусиль дотягнувшись до дверцят, впустив у хатку денне літнє світло.

— У мене є сокира, — сказав Бен, слідуючи за Річі. — Хто допоможе мені нарубати зеленого гілля?

Урешті-решт, йому допомагали всі.

З

Підготовка зайняла в них не більше години. Вони нарубали чотири чи п’ять оберемків свіжих гілок, з яких Бен зчистив пагони та листя.

— Димітиме нівроку, — сказав він. — Навіть не знаю, чи вдасться їх підпалити.

Беверлі та Річі спустилися до Кендаскіґ та принесли звідти цілу купу великого каміння, яке склали в курточку Едді (мама завжди примушувала його брати з собою куртку, навіть коли надворі була спека у вісімдесят градусів, бо, як казала місіс Каспбрак, може піти дощ, а якщо ти матимеш при собі курточку, то не промокнеш), зробивши з неї ноші. Тягнучи каміння до хатки-клубу, Річі заперечив: