Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

Деякий час вони з Річі витріщалися один на одного, а тоді одночасно вибухнули істеричним реготом, забризкавши один одного слиною. Річі обійняв Бена й погупав його по спині.

— Ми Його перемогли, Скирте! Ми Його перемогли!

— Н-н-ні, — похмуро озвався Білл. — Н-нам п-п-пощастило. За-забираймося з-з-звідси, п-перш ніж Во-во-воно не в-вирішило по-повернутися.

— А куди ми підемо? — спитав Майк.

— До П-п-пустовища.

До них підійшла Беверлі, усе ще притримуючи блузку. Щоки в неї були яскраво-червоні.

— До хатки-клубу?

Білл кивнув.

— Можна мені чиюсь сорочку? — спитала Беверлі і зашарілася ще сильніше.

Білл зиркнув униз, і його щоки також залило рум’янцем. Він відразу ж відвів очі, та в ту мить Бена кольнули гнітючі ревнощі, і він дізнався про одну річ: у ту секунду Білл побачив Беверлі в такому ж світлі, в якому раніше її бачив лише Бен.

Інші також глипнули на неї та одразу ж опустили очі. Річі кашлянув у руку. Стен почервонів. Майкл Хенлон відступив на крок чи два, немов насправді злякався півкола маленької груді, що виднілася під її рукою. Беверлі мотнула головою, відкинувши сплутане волосся. Вона була так само червона, та виглядала однаково чарівно.

— Я дівчина, і нічого не можу з цим удіяти. Так само як і з тим, що в мене щось збільшилося… а тепер дайте мені хто-небудь сорочку. Будь ласка.

— 3-з-зараз, — сказав Білл.

Він зняв футболку, оголивши вузькі груди, ребра й обпечені сонцем, поцятковані веснянками плечі.

— Т-т-тримай.

— Дякую, Білле, — сказала вона.

На одну палку мить їхні очі зустрілися. Цього разу Білл не відвів погляду. Його очі були серйозними й дорослими.

— П-п-прошу.

«Удачі, Великий Білле», — подумав Бен і відвернувся від них. Йому боліло, боліло так глибоко, куди не дістати ні вампірові, ні вовкулаці. Та однаково була така річ, як власництво. Цього слова він не знав, а от саму концепцію знав дуже добре. Дивитися на них у ту мить було все одно, що дивитися на її груди, коли Беверлі відняла руки, аби вдягти футболку. «Коли вже так має статися… Та ти ніколи не покохаєш її так сильно, як я. Ніколи».

Біллова футболка сягала їй мало не до колін. Якби знизу не визирали її джинсові шорти, можна було б подумати, що то комбінація.