Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

— Тобі не слід було починати з мого брата, — сказав він. — Беверлі, відправ це хуйло до пекла.

Непевність полишила очі потвори — Воно повірило. З плавною граційністю Воно розвернулося й пірнуло в трубу. У стрибку Воно перетворювалося. Шкільна куртка сплавилася з шерстю, і шкура втрачала колір. Форма черепа видовжилася так, наче її було зроблено з воску, який плавився й розтікався. Його тіло мінялося. На мить Бенові здалося, що він майже побачив, якою була його справжня форма, і серце завмерло в його грудях. Він хапнув повітря.

— Я прикінчу вас усіх! — заревів голос із труби — басовитий, дикий, нелюдський. — Прикінчу вас усіх… прикінчу вас усіх… прикінчу вас усіх…

Слова згасали, затихали, вицвітали в далечині… і, нарешті, вони злилися з басовитим шумом насосної машинерії, який котився каналізаційними трубами.

Дім немов осів з важким беззвучним стуком. Та Бен одразу ж зрозумів, що це не фундамент осів. Якимсь химерним чином будівля стискалася, повертаючись до своїх звичних розмірів. Якою б магією Воно не користалося в домі на Нейболт-стрит, 29, аби він здавався більшим від своїх справжніх розмірів, чари також зринули. Будинок зляснувся, наче гумовий. Він знову став звичайним, засмердженим пліснявою домом без меблів, до якого іноді залазили пияки та бомжі, щоб сховатися від дощу, випити, поговорити й поспати.

Воно пішло геть.

Після його зникнення тиша здавалася оглушливою.

10

— Т-т-треба з-з-забиратися з-з-звідси, — сказав Білл.

Бен намагався підвестися. Білл підійшов до нього й подав йому руку. Беверлі стояла поряд з дірою. Вона подивилася на себе, і її холоднокровність вимив жар, від якого всенька її шкіра немов перетворилася на одну теплу панчоху. Певне, вдихнула вона тоді справді надзвичайно глибоко. Ті слабкі хлопки видали ґудзики від її блузки. Їх більше не було, жодного не було. Блузка розхристалася, і було добре видно її маленькі груди. Беверлі хутко закрилася.

— Р-р-річі, — мовив Білл. — Поможи мені з Б-б-беном. Він в-в-в…

Річі підійшов до них, а за ним і Стен із Майком. Учотирьох вони поставили Бена на ноги. Едді підчапав до Беверлі й обійняв її здоровою рукою.

— Ти молодець, — сказав він, і Беверлі залилася слізьми.

Бен зробив два широких кроки до стіни й зіперся на неї, аби знову не впасти. У голові паморочилося. Світ перед його очима то яскравішав, то бліднув. Йому хотілося ригати. Ще трохи…

Та наступної миті Білл обійняв його за плечі — його рука була дужою, і Бенові стало спокійніше.

— К-к-кепсько теб-бе пох-пох-поранено, С-с-скирте?

Бен змусив себе глипнути вниз. Виявилося, що для того, аби опустити голову та розгорнути розріз на сорочці, потрібно було ще більше мужності, ніж для того, аби зайти в цей дім. Він думав, що побачить, як його нутрощі звисають з живота, наче гротескне вим’я. На нього чекала несподіванка: кров уже майже не бігла — струмок перетворився на тонесеньку цівку. Вовкулака лишив на животі довгу й глибоку рану, та, вочевидь, не смертельну.

До них приєднався Річі. Він зиркнув на поріз, що зміївся Беновими грудьми до місця, де випиналося його черево, а тоді серйозно поглянув Бенові в обличчя.

— Скирте, ще трохи, і Воно зробило б собі підтяжки з твоїх кишок, ти в курсі?

— Та ти шо? — Бен жартівливо вирячив очі.