Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

— Шкода, що таких людей нам не трапилося, — пробурмотів Річі. — Цю роботку дитячою не назвеш, січете?

Білл знав, про що він. Щойно брати Гарді потрапляли в халепу, їх завжди виручав Фентон Гарді. Так само і з Ріком Брентом з «Наукових пригод Ріка Брента». Бля, навіть у Ненсі Дрю був батько, який з’являвся в останній момент, якщо поганці зв’язали її та кинули в стару шахту чи ще кудись.[695]

— З нами мав би бути хтось із дорослих, — сказав Річі, дивлячись на зачинений дім.

Облізла фарба, брудні вікна, тінистий ґанок. Він стомлено зітхнув. На мить Бенові здалося, що їхня впевненість похитнулася. А тоді Білл сказав:

— Хо-хо-ходіть сюди. Ди-дивіться.

Вони обійшли ґанок з лівого боку — туди, де були зламані перила. Там і досі росли колючі, здичавілі троянди, однак ті, яких торкнулося Воно, коли вилізало, і досі були чорними і мертвими.

— Воно їх просто торкнулося, і вийшло таке? — спитала перелякана Беверлі.

Білл кивнув.

— То як, н-народ, і досі в-в-впевнені, що хо-хочете йти зі м-мною?

Декілька секунд ніхто не відповідав. Вони не були впевненими. Бачили, що Білл піде й без них, і однаково вагалися. А ще на обличчі Денбро читався сором. Він і раніше наголошував на тому, що Джордж — не їхній брат.

«А як щодо решти дітей? — міркував Бен. — Бетті Ріпсом, Шеріл Ламоніка, малий Клементс, Едді Коркоран (можливо), Ронні Коркоран… навіть Патрік Гокстеттер. Чорт забирай, Воно ж дітей убиває!»

— Я йду, — сказав він.

— От лайно. І я, — озвалась Беверлі.

— Спитав, — пхикнув Річі. — Думав, весь кайф лишимо тобі, плямкало?

Білл дивився на них. Кадик підскакував. Він кивнув і віддав бляшанку Беверлі.

— Ти впевнений, Білле?

— Т-т-так.

Вона кивнула, водночас нажахана відповідальністю та зачарована його довірою. Вона відкрила коробочку, дістала кулі й засунула одну до правої кишені джинсів. Другу вона поклала до гумової чашечки «Вишеньки» і надалі тримала рогачку саме за неї. Вона стискала кульку і відчувала, як вона, спершу холодна, почала нагріватися в кулаці.

— Ходімо, — сказала вона непевним голосом. — Ходімо, поки я не здрейфила.

Білл кивнув і подивився на Едді пронизливим поглядом.