Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

батьків. Тоді мені зроблять вирвані годи.

— Хіба в тебе немає якогось сховку? — спитав Річі. — Бляха, та в мене їх штук п’ять.

У матраці на її ліжку була невелика розпірка, куди вона іноді заначувала цигарки, комікси, а останнім часом і журнали про кіно та моду.

— Є одне місце, — сказала Беверлі. — Та таку річ я туди не ховатиму. Білле, хай вони будуть у тебе. Принаймні, доти, доки не настане їх час.

— Окей, — сумирно сказав Білл, і тієї ж миті під’їзну доріжку залило світлом. — Б-бляха-м-муха, рано в-в-вони. За-забираймося з-звідси.

Вони саме всідалися за стіл, коли відкрилися кухонні двері, й зайшла Шерон Денбро.

Річі закотив очі й удав, ніби змахує піт з лоба, інші щиро засміялися. Річі Устругнув Круту Штуку.

За хвильку вона зайшла до їдальні.

— Білле, батько чекає твоїх друзів у машині.

— О-о-окей, ма, — сказав Білл. — М-ми й-й-якраз з-закругляємося.

— Хто переміг? — спитала усміхнена Шерон, роздивляючись його друзів блискучими очима.

Дівчинка виросте дуже гарною, подумалось їй. Та, певне, в наступні пару років з дітьми доведеться провести виховну роботу, інакше Беверлі так і лишиться пацанкою, і вони й надалі поводитимуться, як ватага хлопчаків. Та однаково було зарано перейматися сексом — він ще не звів свою потворну голову.

— С-стене, — сказав Білл. — Й-й-євреї знають, й-як заробляти г-г-гроші.

— Білле! — нажахано зойкнула Шерон і почервоніла…

... а тоді вона вражено глянула на них: діти вибухнули сміхом, і Стен у тому ж числі. Зчудування перетворилося на щось, подібне до страху (проте пізніше, лежачи в ліжку, вона не стала ділитися цим зі своїм чоловіком). У повітрі висіло щось дивне, наче статична електрика, тільки значно могутніше й набагато страшніше. Їй здалося, що, коли вона торкнеться бодай когось із них, її тіпне, як від струму. «Що з ними сталося?» — збентежено думала вона і навіть рота відкрила, аби щось таке сказати. Та наступної миті заговорив її син: він казав, що перепрошує (однак його очі й досі блищали тим диявольським вогником), а Стен казав, що все гаразд, що то був лише жарт, яким вони іноді шпиняли його. Вона була така спантеличена, що промовчала.

Та коли діти поїхали з Заком, а її дивний заїкуватий син пішов до своєї кімнати й вимкнув світло, вона відчула полегкість.

7

День, коли Клуб Невдах нарешті зустрівся з Воно віч-на-віч, день, коли Воно мало не поласувало Беновими нутрощами, настав 25 липня 1958 року. Стояла спекотна, парка, безвітряна погода. Бен пам’ятав це досить — то був останній спекотний день літа. Пізніше похолодало й небо затягнули хмари.

Вони зібралися біля дому на Нейболт-стрит, 29, близько десятої ранку. Білл приїхав на Сілвері разом із Річі, а Бен — на своєму «рейлі», і його об’ємні сідниці звисали по обидва боки продавленого сидіння. Беверлі вкотилася на Нейболт-стрит на своєму дівчачому «швінні»; аби волосся не лізло в очі, вона пов’язала на лоба зелену стрічку, і воно струменіло позаду неї. Майк прийшов пішки, і за п’ять хвилин з’явилися Едді зі Стеном.

— Е-е-едді, й-й-як рука?