Розділ «Частина четверта Липень 1958 року»

— Євреї знають, як заробляти гроші, — сказав він, поставивши готель на Атлантик-авеню й ще дві теплиці на Вентор-авеню. — Це всім відомо.

— О, Йсусе, чому я не єврей? — озвався Бен, і всі засміялися.

Бен лишився майже повним банкрутом.

Беверлі іноді зиркала на Білла, який сидів навпроти, роздивляючись його охайні руки, блакитні очі й гарне руде волосся. Він рухав дошкою маленький срібний чобіток, свою фішку, а вона думала: «Якби він узяв мене за руку, я б так зраділа, що, певне, одразу ж померла б». В її грудях зажеврів теплий вогник, і вона нишком усміхнулася, дивлячись на свої руки.

6

Закінчення вечора було геть не цікавим. Бен узяв з полиці одне з Закових зубил і за допомогою молотка розколов форми. Вони розкрилися без зайвих проблем. З них викотилися дві срібні кульки. На одній і досі можна було розрізнити кілька розмитих чисел — «925». На іншій виднілися хвилясті лінії. Беверлі припустила: залишки волосся Леді Свободи. Кілька секунд вони мовчки дивилися на них, а тоді Стен взяв одну кульку до рук.

— Маленькі, — сказав він.

— Коли Давид вийшов проти Голіафа, камінь у його пращі теж був маленьким, — мовив Майк. — Як на мене, вони виглядають доволі потужно.

Бен зловив себе на тому, що киває. Він теж так гадав.

— Н-ну ш-ш-що, усе? — запитав Білл.

— Так, повний порядок, — сказав Бен. — На.

Він кинув Біллові другу кулю, і від несподіванки той мало її не впустив.

Кулі пішли по колу, з рук у руки. Кожен з них пильно придивлявся, чудуючись з їхньої бездоганно круглої форми, ваги й реальності. Коли вони повернулися до Бена, він взяв їх до рук, а тоді поглянув на Білла.

— Що будемо з ними робити?

— В-в-віддай їх Б-беверлі.

— Ні!

Він поглянув на неї. Обличчя його було лагідним, однак невблаганним.

— Б-б-бев, ми вже г-г-говорили про ц-це, і…

— Я це зроблю, — сказала вона. — Вистрелю цими клятими штуками, коли… якщо буде треба. Певне, через мене ви всі помрете, та я це зроблю. Я тільки не хочу брати їх додому. Їх може знайти хтось із моїх

(батько)