Розділ «Частина третя Дорослі»

— Коли?

Білл вгатив по пікніковому столику кулаком так, що аж заболіло.

— Не пам’ятаю я! — крикнув він. А потім понуро повторив це знову: — Я просто не пам’ятаю.

Розділ 12

Троє непроханих гостей

1

Через день після того, як зателефонував Майк Хенлон, Генрі Баверз став чути голоси. Вони говорили до нього цілий день. Деякий час Генрі здавалося, що вони йдуть із місяця. Увечері, коли він полов свої грядки, то поглянув угору й побачив на сірому сутінковому небі місяць, маленький і блідий. Місяць-привид.

Власне кажучи, саме тому Генрі вирішив, що до нього говорив місяць. Лише місяць-привид міг розмовляти примарними голосами — голосами його старих друзів або тих дітлахів, які колись гралися в Пустовищі. Були й інші голоси… чиїх власників він не наважувався називати привселюдно.

Віктор Кріс першим заговорив до нього з місяця: «Вони вертаються, Генрі. Усі вони, чуваче, усі вони вертаються в Деррі».

Потім із місяця (мабуть, із темного боку) озвався Ригайло Хаґґінс: «Ти єдиний, Генрі. Ти єдиний, хто лишився з нашої компанії. Ти мусиш їх покарати, за мене й Віка. Ти ж не дозволиш якійсь малечі утерти нам носи? А що, я колись поцілив м'яча аж у контору Трекерів, то Тоні Трекер сказав, що мій м’яч неодмінно би вилетів за межі стадіону „Янкі“».

Він полов далі, поглядав на місяць-привид, і невдовзі з’явився Фоґерті та відвісив йому такий потиличник, що Генрі впав обличчям у грядки.

— Ідьйоте, ти виполюєш горошок укупі з бур’янами.

Генрі підвівся, утираючи грязюку з обличчя та витрушуючи з волосся землю. Перед ним, випнувши вперед здоровенне черево, стояв Фоґерті, кремезний чоловік у білому піджаку та білих штанях. Наглядачам (яких у «Джуніпер Гілл» іще називали терапевтами) не дозволялося носити гумові палиці, тож деякі (а найгіршими серед них були Фоґерті, Адлер і Кунц) тримали в кишенях тубуси з четвертаками. Вони завжди били в одне й те саме місце — у потилицю. Не було такого правила, яке б забороняло носити з собою четвертаки. Вони не вважалися смертельною зброєю в «Джуніпер Гілл» — у закладі для душевнохворих, що знаходився недалеко від Сіднея, на околиці Огасти[597].

— Мені дуже шкода, містере Фоґерті, — сказав Генрі та широко всміхнувся, показуючи ряд нерівних жовтих зубів. Вони скидалися на шпилики паркану, що огороджує будинок із привидами. Зуби в Генрі почали випадати ще років у чотирнадцять.

— Атож, тобі шкода, — відповів Фоґерті, — і якщо я тебе знову за цим застукаю, Генрі, ти пошкодуєш іще більше.

— Слухаюсь, містере Фоґерті.

Фоґерті пішов геть, і на ґрунті Західного поля лишилися коричневі сліди від його чорних черевиків. Оскільки Фоґерті повернувся до нього спиною, Генрі отримав змогу крадькома роззирнутися. Щойно розійшлися хмари, пацієнтів повиганяли в поле на прополку — усіх, хто був у Синьому крилі. Там тримали таких, що колись вважалися дуже небезпечними, а потім стали помірно небезпечними. Власне кажучи, всі пацієнти «Джуніпер Гілл» зараховувалися до категорії «помірно небезпечних», адже це був заклад для божевільних злочинців. Генрі Баверз потрапив сюди пізньої осені 1958 року, коли його засудили за вбивство власного батька. Той рік видався врожайним на судові процеси над убивцями, ще б пак! Коли справа заходила про вбивства, 1958 рік тримав пальму першості.

Тільки от вони думали, що Генрі вбив не лише свого батька. Якби він убив лише батька, то провів би років двадцять у Державній психіатричній лікарні Огасти — в гамівній сорочці та під дією заспокійливих препаратів. Тож ні, не тільки батька, суд постановив, що Генрі вбив їх усіх, принаймні більшість.

Щойно оголосили вердикт, на першій шпальті «Ньюз» вийшла редакторська замітка під назвою «Кінець довгої ночі в Деррі». У ній згадувалися найбільш кричущі речові докази: знайдений у письмовому столі Генрі пояс, що належав зниклому Патріку Гокстеттеру, купа шкільних підручників, вилучених зі стінної шафи та виписаних на імена зниклих Риджиналда Хаґґінса та Віктора Кріса, знаних друзяк Баверза молодшого, а найогидніше з усього — під оббивкою матрацу знайшли жіночі трусики й за штампом пральні з’ясували, що вони належали покійній Вероніці Ґроґан.

У статті «Ньюз» стверджувалося, що саме Генрі Баверз був тим самим монстром, який тероризував Деррі навесні та восени 1958 року.