Розділ «Частина третя Дорослі»

— Дуже приємні, — сказав він.

Річі теж дивився на тарілку Білла. З розкришених решток коржика самонароджувалася якась велетенська сірувато-чорна муха. Вона слабенько дзижчала. З коржика мляво спливав жовтуватий слиз, збираючись у калюжку на обрусі. Тепер уже було чутно й сморід, такий собі помірно густий сморід інфікованої рани.

— Ну, якщо я вам зовсім наразі не потрібна…

— Наразі ні, — промовив Бен. — Чудові страви. Такі… такі незвичайні.

— Тоді я вас залишаю, — сказала Роза й, кланяючись, зникла за бісерною завісою. Бісерини ще погойдувалися, перестукуючись, коли всі вони знову відсахнулись від стола.

— Що це? — запитав хрипко Бен, дивлячись на істоту в Білла на тарілці.

— Просто муха, — сказав Білл. — Муха-мутант. З доробку письменника на ім’я Джордж Ленглаан[514], я гадаю. У нього є оповідання, так і називається «Муха». За ним ще було знято фільм — не вельми добрий. Але саме оповідання лякало мене до нутра кісток. Ті самі старі трюки Воно, авжеж. Ідея мухи останнім часом мені не виходила з думки, бо я собі запланував один роман — «Дорожні комахи», так і думав його назвати. Я знаю, назва звучить доволі по-ідіотському, але розумієте…

— Перепрошую, — апатично перебила його Беверлі. — Здається, я мушу вирвати.

Вона пішла раніше, ніж хтось із чоловіків устиг підвестися.

Білл струсив свою серветку й накинув її на муху, яка мала розмір гороб’ячого пуцьвірінка. Ніщо настільки велике не могло з’явитися з такої невеличкої речі, як китайський віщувальний коржик… але ж з’явилося. Муха двічі продзижчала під серветкою, а потім затихла.

— Господи, — слабенько промовив Едді.

— Давайте вже пристойно уйобувати звідси, — сказав Майк. — Бев ми зможемо перестріти у фойє.

Бев якраз виходила з жіночої вбиральні, коли вони зібралися біля каси. Вона була блідою, але зібраною. Майк сплатив рахунок, поцілував Розу в щоку, і після цього всі вийшли у дощовий післяполудень.

— Когось це змусило передумати? — запитав Майк.

— Не думаю, щоби змусило мене, — сказав Бен.

— Ні, — сказав Едді.

— Що передумати? — перепитав Річі.

Білл похитав головою, а потім подивився на Беверлі.

— Я залишаюсь, — промовила вона. — Білле, що ти мав на увазі, коли сказав: ті самі старі трюки Воно?

— Я думав про написання роману про комах, — почав він. — Те оповідання Ленглаана вперлося в мої думки. А отже, я побачив муху. Ти отримала кров, Беверлі. Чому в тебе на думці була кров?