Розділ «Частина третя Дорослі»

— Для тебе це був голос із труби й кров, що ляпала з каналізації, — сказав Білл Беверлі. — А для Річі… — Але тут він замовк, спантеличений.

— Я маю бути тим винятком, який підтверджує правило, Великий Білле, — кинув Річі. — Коли того літа в мене відбувся контакт із химерним — я маю на увазі насправді химерне, химерне рівня великої ліги — уперше це трапилося разом із тобою, в кімнаті Джорджа. Коли ми з тобою того дня прийшли до тебе додому й роздивлялися його фотоальбом. І та фотографія Централ-стрит біля Каналу почала рухатися. Ти пам’ятаєш?

— Так, — кивнув Білл. — Але чи ти дійсно певен, що нічого не було до того, Річі? Зовсім нічого?

— Я… — щось зблиснуло у Річі в очах. Він спроквола почав: — Ну, було якось Генрі з його дружками гналися за мною одного дня — перед кінцем шкільного року це було, і я забіг у «Фрізіс», відірвався від них в іграшковому відділі. Тоді я пішов у бік міської ради й посидів на парковій лавочці якийсь час, і мені здалося, ніби я бачив… але то мені просто лише щось примарилося.

— Що там було? — спитала Беверлі.

— Нічого, — відказав Річі майже брутально. — Просто примарилось, — він подивився на Майка. — Утім, я не проти прогулятися. Убити час до вечора. Поглянути на рідні, старі місцини.

— Отже, ми погодилися? — перепитав Білл.

Вони кивнули.

— І ми зустрінемося в бібліотеці ввечері о… о котрій годині ти пропонуєш, Майку?

— О сьомій. Там є дзвоник, якщо хтось запізниться. До початку літніх канікул «бібліо» закривається по буднях о сьомій.

— Гаразд, о сьомій, — кивнув Білл, оббігаючи присутніх серйозними очима. — І будьте обережними. Усім варто пам’ятати, що ніхто з нас насправді не розуміє, що ми р-р-робимо. Думайте про це, як про рекогносцировку. Якщо щось побачите, не вступайте в бійку. Тікайте.

— Я коханець, не боєць, — промовив Річі замріяним Голосом Майкла Джексона[513].

— Ну, якщо ми хочемо це зробити, то треба вже вирушати, — сказав Бен. Легка усмішка підсмикнула лівий кутик його губ, більш гірка, ніж весела. — Хоча, нехай мене чорти візьмуть, якщо я можу вам цієї хвилини сказати, куди сам піду, якщо до Пустовища зась. Для мене це було найкращим з усього того — спускатися туди разом із вами, друзі, — його очі метнулися до Беверлі, затрималися на мить та перевелися знову. — Я не можу згадати жодного іншого місця, яке було б дуже значущим для мене. Мабуть, я просто поблукаю деінде пару годин, порозглядаю будівлі, промочу собі ноги.

— Та знайдуться місця, куди тобі сходити, Скирте, — сказав Річі. — Завітай до своїх давніх харчевень, заправся.

Бен розсміявся:

— Моя місткість значно зменшилася відтоді, як мені було одинадцять. Я такий зараз переповнений, що ви, друзі, могли б мене просто покотити звідси.

— Ну, я вже готовий, — промовив Едді.

— Зачекайте хвильку! — вигукнула Беверлі, коли вони почали відсовувати свої крісла. — А коржики з віщуваннями! Не забудьте про них!

— Йо, — підтримав її Річі. — Я вже бачу своє: «ТЕБЕ СКОРО З’ЇСТЬ ВЕЛИКЕ ЧУДОВИСЬКО. ГАРНОГО ТОБІ ДНЯ».

Усі засміялися, і Майк подав вазочку Річі, котрий, взявши з неї один коржик, передав її далі по столу. Білл подумки зауважив, що ніхто з них не відкриває свого коржика, поки їх не розібрали всі; усі сиділи, кладучи невеличкі, у формі капелюшків, коржики перед собою або тримаючи їх у руках, і вже тієї миті, коли Беверлі, все ще усміхаючись, вибрала один собі, Білл відчув, як у горлі йому здіймається крик: «Ні! Ні! Не роби цього, це не наша гра, поклади назад, не розламуй».